Розчарування

Коли ти сам
Блукаєш в безвісті,
І душу відкривати небесам,
Бракує чесності.
Тебе покинуло кохання
Немає виходу,
І в серці лиш розчарування
І вже ні вдиху, ані видиху.
Ти думала... знала,Почуття це немає меж
І без відповіді кохала
Надіялась, а може все ж,
Він прийде і скаже: кохана,-

І в обійми його впадеш,-
найрідніша, найкраща, жадана

Ти від мене вже більш не втечеш.

Серце моє ще болить
Немає жалю, нема сподівання 
Залишилась всього одна мить
Розчарування...

ІДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

У народі святкують багато свят, але 19 грудня -День Святого Миколая - одне з найособливіших і найулюбленіших. Цього дня кожен неодмінно зазирне під свою подушку, щоб знайти там подарунок. Миколай Чудотворець -захисник простих, знедолених і бідних людей, покровитель та вихователь дітей. А чи знаєте ви, що Миколай народився у місті Патарі в родині благородних віруючих батьків. Він жив у кінці III-на початку IV століття. Добрий, завжди чуйний маленький хлопчик дуже рано залишився сиротою. Граючись на подвір'ї з іншими дітьми, він значно вирізнявся від інших, адже в нього було все, про що тільки може мріяти будь-яка дитина. Всі, з ким він грався, були також сиротами. Одного разу він вирішив допомогти їм якось і, набравши повну торбу всякого добра, вночі, коли його ніхто не бачив, біля дверей кожного будинку поставив те, про що просили і чого потребували бідні люди. I таке траплялося дуже часто з бідними і немічними, з тими, кому потрібна була. Ніхто не знав, хто цей добродій, який рятує всіх. Коли хлопчик виріс, він вирішив все своє майно віддати бідним. Потім Миколай став єпископом і довгий час правив, наставляв і допомагав людям у Мирах у провінції Лікія у Малій Азії. Усе своє життя він присвятив милосердю. Про святого Миколая складено дуже багато пісень, віршів, казок, легенд, історій та оповідань. Я пам'ятаю одну цікаву правдиву історію про Чудотворця Миколая, у якій йдеться про те, що захворів маленький хлопчик. Батьки робили все, що могли, вони витратили всі сили і кошти на найкращих лікарів світу, але хлопчика могло врятувати лише диво. I хтось сказав їм, що треба йти до церкви і молитися, бо ніщо більше не врятує дитину. I ось батьки пішли до церкви і стали молитися до Святого Миколая. Наступного дня з хлопчиком сталося диво -він видужав. Бачите, яку велику силу має молитва, послана до Святого Миколая. Ніколи не зневіряйтеся в собі, навіть, коли вже зовсім немає сил рухатися вперед. Вірте до останнього - і віра ваша врятує вас. А Святий Миколай завжди буде оберігати вас і допомагати через ваші молитви. Тож нехай свято Святого Миколая буде найщасливішим днем не лише для дітей, а й для всіх людей на світі. Наступила вже зима, Снігу всюди намела, Вкрила білим пишні гори І карпатські всі простори. Грудень місяць наступив, В хату свято запросив. І Святого Миколая До нас щиро закликає. Вір, дитино, Миколай Святий чекає На молитву твою щиру. Він тебе оберігає І тобі дарує віру. Віру в щастя і надію, Віру в радість і добро, І здійсненную солодку мрію, Що ти завжди переможеш зло. Хай Миколай Святий з небес Зішле багато нам чудес- Подаруночків до хати Під подушку всім на свято. Іванна ФЕДЬКО. Газета "Бойківщина" №51,2011

Подробнее http://turka-ua.net/publ/3-1-0-342#.UNDFfG-P5Ok#ixzz2FQyCx05O
Under Creative Commons License: Attribution

Моя найперша публікація=)

   Бажання людини розвиватися - це своєрідний крок до великого майбутньго. Неважливо ким тебе важають інші, бо час швидкоплинний і ти незчуєшся, як досягнеш вершин, а вони(ті інші) будуть позаду. Ще один незамінний чинник в нашому житті -  це книги, чим більше ти читаєш, тим більше знаєш. Як там кажуть:"Хто володіє інформацією, той володіє світом",  але неодмінно потрібно вміти виокремляти, яка інформація є правдивою, а яку просто не варто повідомляти. Іноді від нас залежатиме чиєсь життя , і ми повинні будемо зробити вибір, йти вперед і продовжувати свою справу до кінця чи застосувати "прийом зайця" і втікати, як тікає влада від народу, і від запитань, які він ставить, але все ж намагається маніпулювати ним, і підпорядковувати собі під своє всесильне крило) Бути собою чи стати іншим через когось...

  Чому дехто не може зрозуміти простих речей, і чого так важко повірити в чудо чи у неймовірність. І чого підколи бувають такі, які доводять до сліз, розчаровують, зачіпають за живе.
   Один викладач (який дивитиметься цей блог) дуже гарно сказав: "Головне не те, що там десь на папері, головне це те, що ти знаєш, і що в твоєму серці".  Дякую йому за мудре повчання, бо все важливе для нас дійсно має значення, а все інше можна відкинути на задній  план.
   

                                                                                                                                              

Давній весільний обряд

Ой підемо, товаришу, Там, де жиють бойки. Там музика дрібно грає, Скачуть полегойки. Ми живемо у чудовий, прекрасний час, але, на жаль, не пам’ятаємо свого минулого. Я розкажу вам про один цікавий давній весільний обряд. Зараз майже неможливо знайти жінку, яка б носила чепець. Таких залишилося дуже мало, і то вони вже досить старенькі. У своєму дивовижно красивому краю я зустріла жінку, яка носить чепець.Мені стало цікаво; з чим це пов’язано І що чепець означає? Вона охоче розповіла про нього. Коли молодята, після вінчання, сідали за стіл, то приданка знімала з молодої вінок І ставила на голову чепець, а молодий, ніби не хо-тячи, не давав їй цього робити. І одразу ж молоду покривали хусткою. Чепець - це символ заміжжя. Носили його все життя. Він був зроблений з дерева І мав круглу форму, а також дуже привабливий і гарний вигляд, адже був обшитий красивим полотном, до якого прикріпляли кольорові стрічки. Стрічки були дуже довгими І звисали аж до пояса, його завжди одягали під хустку. Я зачаровано слухала розповідь доброї бабусі, а вона, згадуючи свою молодість, приємно І мило усміхалась. Закликаю молодь не забувати свого минулого, бо без минулого немає майбутнього. Іванна ФЕДЬКО, с. Либохора. Газета "Бойківщина" №21,2012

Подробнее http://turka-ua.net/publ/3-1-0-410#.UM8QDm-P5Ok#ixzz2FJOA7OYS
Under Creative Commons License: Attribution

Хто я?

"Наївна дівчинка з села, яка думає, що стане журналістом, отримавши дилом через 5 років"(
"Тиха, але цікава."
"Зациклена на багатьох речах, тобою легко маніпулювати"
"Занадто правильна"

   Жаль, що багато хто думає ще й інші речі, які я просто не маю сил викласти, але ж ніхто не знає наспрвді хто я. Вони не знають з чого я вибиралась, як важко мені досягати своєї мети, я стараюся з усіх сил, і крок за кроком помаленько і я обов'язково дійду до неї, незважаючи ні на що.
   І якщо одна людина зробить іншу щасливою, то весь світ буде щасливим, і життя прожите немарно, і якщо я комусь все-таки принесу щастя, значить і моє життя  комусь потрібне.
   Я ніколи не шкодуватиму про те,що навчаюсь, і все життя за цю можливість буду вдячна своїм батькам, які зробили все для того, аби я мала гарну освіту. І мені байдуже до всіх, лиш би не впасти низко в їхніх очах.
   

Свято як воно є

Місяць грудень дає початок всім зимовим святам, як кожного року несуть у собі таїнство благодаті. Цього тижня -13 грудня всі, а особливо молоді дівчата та хлопці, святкували Андрія.

В світі - це день мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових - Андрія Первозванного. Ще воно збігається з язичницьким святом Калити. У цей день прийнято ворожити на долю, на щастя.

У ніч з 12 на 13 грудня дівчата збиралися на вечорниці, пізніше до них приходили хлопці. Дівчата перешкоджали їхньому приходу, але потім запрошували до гостинного столу. Зазвичай в цю пору хлопці ходили бешкетуючи та заглядаючи у вікна будинків, розмальовуючи чужі двері.

Як святкували студенти?.

Найцікавіші події цього неперевершеного дійства відбувалися | у стінах уже рідного їм університету. Спочатку студенти влаштували невеличкий вступ, у якому показали всі давні тра диції, обряди, звичаї. Потім влаштовували різні конкурси, в яких брали участь дівчата та , хлопці: лущення насіння на, швидкість, з’їдання яблука, не торкаючись його руками, заплітання коси, а на завершення всіх конкурсів було частування всіх присутніх на вечорницях смачними варениками та хрустиками з узваром. Закінчилось свято гарною козацькою піснею у виконанні парубків-студентів.

Що не кажи, а традиції, хоч і на деякий час забулися, зате сучасна молодь намагається відновити їх, тому що жити і повертати у життя давно забуту історію весело і цікаво. Як кажуть у народі: «Все нове - це добре забуте старе», а вечорниці на Андрія - це взагалі скарбниця людських вигадок, забав і веселощів. Дуже приємно, коли спитаєш про старовину в молодшого покоління і вони з упевненістю відповідають, що знають ці традиції ворожіння і можуть поділитися з тобою кумедними історіями, які траплялися з ними в цю магічну ніч.

Давайте щиро шанувати те , що залишили нам предки, бо, зберігши свої традиції, ми збережемо самобутність і колоритність цікавого, веселого українського народу.

Подробнее http://turka-ua.net/news/2012-12-15-922#.UMzjCW-P5Ok#ixzz2F9jskRk1
Under Creative Commons License: Attribution

моєму ...???

Боюся закохатися у тебе
Тому, що ти всього лише мій друг.
І дзвін гучний летить у синє небо,
А я боюсь лишитися без тебе.
Не буду зізнаватись, що люблю,
Бо, розумієш, все не зовсім просто.
Наче без болю і без жалю
Я відпускаю. Ти був моїм гостем.

Моя зима...

Зимовий ранок
Чаруючий світанок
Я так люблю
Таку яскраву, крижану,
Таку пухнасту і легку
Цю білу ковдру зимову.

Життя таке коротке
Не бійся жити,
Як те вино, солодке
Не бійся пити.
Життя - це шанс,
Тож користуйся ним.
Добра і зла баланс,
Але не керуйся тим.
Життя - це тисячі й мільйони кроків
У далечінь буття.
І навіть мудрість всіх уроків
Не осягнем за все життя.

*********************
Вже зовсім скоро
Все буде так, як треба
Наступить морок
І забере до себе...

КРАЮ МІЙ, МОЯ МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНО

Хоч я і не знаю всієї історії свого маленького краю у всіх деталях, але певні нюанси та маленькі історичні факти мені відомі. Я знаю про те, що моя маленька батьківщина є досить таки цікавою місцевістю сюди дуже люблять приїжджати туристи, їм подобається невимовна краса гірських височин, хребтів, скель. Цікавою є легенда мої маленької батьківщини, як і  історія кожного села чи міста має якусь загадковість та неординарність, але спочатку трошки історії.

У своїй книжці « Турківщина за завісою століть» Іван Юсипович пише так:

«Село Либохора засноване 1553 року королевою  Боною. Раніше воно називалося Олексанка»,  а в 1558 році король Сигізмунд-Август наказав збудувати тут церкву млин і корчму».

    Населення більше двох тисяч жителів. Тут є одна єдина вулиця і вона завдовжки понад 12 кілометрів. Майже у кожній хаті тобто у кожній маленькій родині є троє дітей…

    Як я неодноразово чула – «сім’я – це маленька держава», якщо це так,тоді моя рідна земля справді є великою державою.

Цього року село відзначало свій 456 день народження. На святі були присутні священики з Києва знані вихідці з села,також на святі були освячені герб та прапор села Либохора.

     Існує легенда, що навколишні землі належали заможному панові, який мав доньку на ім’я Люба. До неї на побачення приходив панич зі Сколівщини  і одного разу прийшовши в гості йому сказали, що Люба хвора і перебуває на лікуванні. Панич був у розпачі, він не повірив рідним Люби і пішов перепитуючи у людей чи люба хора. Так і поширилась  назва  Любахора, яка потім трансформувалась у Либохора.

ЦЕРКВА ПЕРСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ / ВОЗНЕСІННЯ ХРИСТОВОГО 1798р 1914р.    

10 жовтня 1555 р. королева Бона доручає осадити село Олексі Ревтовичу і надає йому війтівство. 4 липня 1558 р. король Сигізмунд Август потверджує цю грамоту і продажу війтівства братам Юшку і Хведору, дозволяючи при тім поставити в селі корчму, фолюш і церкву та надає парафію Юшку. Теперішня дерев'яна церква збудована у 1798 р. на місці давнішої, як тризрубна, триверха будівля бойківського типу. Первісно мала назву Втечі до Єгипту Пр. Богородиці. У 1914 р. її грунтовно перебудували: змінили всі верхи та розібрали емпору над бабинцем. Церква у користуванні громади УПЦ КП.

  Церква розташована на невеликому пагорбі при сільській дорозі, на цвинтарі. Дерев'яна тридільна будівля в неоукраїнському стилі, зведена на підмурівку. Складається з квадратових нави та вівтаря і прямокутного бабинця. При вівтарі, з півдня, розташована невелика прямокутна захристія. Всі три зруби завершені наметовими банями на високих світлових восьмериках та увінчані сліпими ліхтарями з маківками. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. На початку 2000-х рр. стіни підопасання, надопасання та восьмериків ошальовані вертикально пластмасовою вагонкою. На захід від церкви розташована дерев'яна триярусна, квадратова в плані дзвіниця, вкрита восьмибічним наметовим верхом. Збудована вона перед 1914 р. Вхід на церковну територію з цвинтарем веде через невелику брамку на чотирьох стовпах, вкриту восьмибічним наметовим дахом.

ЦЕРКВА СВЯТОГО АРХІСТРАТИГА МИХАЙЛА 1992

За переказами, існуюча церква вже третя в селі. Перша - стояла на горі Глива, друга - на Дзюрійському горбі. Вона була збудована у 1764 р. і простояла до 1926 р. Це була бойківського типу будівля. У 1922 р. постає нова дерев'яна церква. В радянський період залишалася чинною. Церква у користуванні громади УПЦ КП.

  Розташована на схилі пагорбу посеред села, на цвинтарі. Зведена з дерева на мурованому з каменю цоколі, в неоукраїнському стилі. Будівля хрещата в плані: до квадратової нави з півдня і півночі прилягають укорочені гранчасті рамена, зхі сходу - гранчастий вівтар, а з заходу - прямокутний бабинець. По обидва боки вівтаря розташовані прямокутні захристії, при західній стіні бабинця - відкритий ганок. Основні зруби увінчані високими світловими восьмериками, вкритими наметовими банями зі сліпими ліхтарями та маківками. Ще дві маківки встановлені на п'ятисхилих дахах бічних рамен. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. Стіни надопасання та восьмериків ошальовані вертикально дошками і лиштвами, підоасання - обшиті пластиком. На південь від церкви розташована дерев'яна триярусна, квадратова в плані дзвіниця, вкрита восьмибічним наметовим верхом. Збудована вона ще біля старої церкви в другій половині ХІХ ст.   Церква святиня кожного міста, містечка чи села. В моє у селі їх три – дві православні і одна католицька.

  Дві вище згадані церкви є православними, а іншу католицьку не можу подати зображення, оскільки зараз її розширили, тобто добудували і вона має зовсім інший вигляд. Згідно з тими правилами чесності, яких мене навчили викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка  я не можу подати неправдиву інформацію.

МУЗИКАНТ МОГО МАЛЕНЬКОГО КРАЮ

Музика – душа народу, його мова, його національне багатство.

Ось тому я хочу додати статтю про віртуоза музики мого маленького рідного куточка.

Неперевершений скрипаль з Либохори. (Василь Ігнатищ)

   Фольклорно-етнографічний ансамбль троїстих музик "Бескид" Народного дому села Либохора, який був створений в 50-их роках минулого століття. Керівник - Ігнатищ Василь Іванович (по вуличному Конців/ Концик). Фотографовано у 1990 році в день святкування дня міста Києва. Це був період розпаду СРСР. Спогади про цей день врізалися нам добре в пам'ять. В цьому році колективу присвоєно звання " Народний" і спеціально до дня присвоєння звання були пошиті костюми.

  За час керівництва Василем Ігнатищем ансамбль побував в більшості областей України, також неодноразово в Польщі на різних фестивалях. Мав запрошення до Німеччини та з деяких причин (оформлення документів) не зміг поїхати.

  Не було такого року починаючи десь з 1985, щоб ансамбль не був запрошений до Львова чи Києва. Виступав на сценах музею під відкритим небом в Пирогово біля Києва, та Шавченківському гаю у Львові, палаці культури "Україна" та на Хрещатику у Києві, а все завдяки професійній грі скрипаля Василя Ігнатища.

Народився Василь в селі Либохора, Турківського району у 1934 році в сім'ї самобутнього скрипаля Івана. У шість років почав самотужки грати на скрипці, але батько не дозволяв йому вчитися і закривав скрипку у скриню, тому Василь мусів крадькома відкривати скриню і діставати скрипку, так і вчився. У селі було багато роботи, тому Іван вважав за непотрібне вчити дитину гри на скрипці, але це не завадило Василеві навчитися самотужки. Вже в підлітковому віці добре володів інструментом, а з часом вже підігравав на весіллі. Після закінчення середньої школи поступив у Самбірське культурно-освітнє училище, але за станом здоров'я змушений був покинути навчання. Тож музичної освіти так і не здобув. Та це не стало на заваді його високому професійному виконанню гри на скрипці. Після школи працював завідувачем клубами сіл Яворів, Бітля, Либохора. У 1974 році одружився з дівчиною переселенкою Ярославою. У червні 1951 року вона та ще багато мешканців с. Чорна (тепер територія Польщі) переселили в Донецьку область. Звідти вона переїхала в Борислав на роботу . Познайомились на весіллі у Бориславі.

  Учасники ансамблю Бордун Антон Васильович ( методист по музичному жанру районного Народного дому м. Турка, музичний стаж 45 років) - інструмент басоля, яка була куплена батьком Василя за Бескидом на Закарпатті, вік її біля 130 років. Цитрин Іван Іванович ( в цей час завідувач клубом с. Либохора)- цимбали, виготовив Цитрин Лука із Либохори, вік близько 150 років. Ціко Микола Іванович -бубен. Ігнатищ Василь Іванович- скрипка, куплена його батьком Іваном на Чехах, та сама яку батько ховав від Василя у скриню. Коршнявий Василь Миколайович - баян. З цим ансамблем я гастролював на далекі виїздні виступи протягом 20 років.

  З часом колектив поновлювався і поновлюється. До колективу після смерті Василя Ігнатища приєдналися його дві доньки Василина та Леся, обидві грають на скрипках, взяли керівництво в свої руки. Тепер вже беруть участь два сини Лесі, які грають на дримлях.

  Специфіка гри на скрипці у Василя Ігнатища була доволі оригінальна. В районі рівного йому не було. До теперішнього часу ніхто крім його дочок не може так заграти як він, лише його дочки це успадкували. Обоє мають вищу музичну освіту. Як особистістю так і як музикантом Василем Ігнатищем цікавилися різні мистецтвознавці як в Україні так і за її межами.

  У 2002 році Київським Центром дослідження історії та культури випущено спеціальну книжку з нотами всіх наіграшів Василя Ігнатища. Автор, тоді кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музичної фольклористики національної академії, член спілки кобзарів Михайло Хай.

Це все історія знаних людей лише, можливо, в маленьких колах, але таких бажаних всюди, бо жива, справжня українська музика назавжди залишиться, як не актуальною, то хоча б в якості часточки історії, яку неможливо забути, і неможливо знищити.

Честь, шана і повага тим людям, які не дають забути нам своє рідне,  виколихане з пелюшок, з самого дитинства і дане нам… беріть користуйтеся доповнюйте не закидайте, не закопуйте в землю, не відкладайте у темну скриню забуття.  

Даруючи людям музику, вони дарували їм блаженство досконалості колоритного бойківського краю. Вже  з перших акордів серце починало битися швидше, і всі затамовували подих слухаючи, або поринали у вир справжнього українського танцю – коломийки, гопак чи козачка.

Суперові комп’ютери — у класі. Туалет — на подвір’ї…



Борис КОЗЛОВСЬКИЙ Фото Мирона МАСЛЮКА



Село Либохора Турківського району Львівської області. За спідометром - 187 кілометрів від Львова.






Водій, студент-географ, висловився так: “Це вже кінець географії”. За селом - перевал і Закарпаття. Була колись писана історія села, та загубилася. Але й директор середньої школи Микола Мушин, і голова сільради Микола Коліщак назвали однакову дату заснування села - 1553 рік. І назву пояснили. У дуже заможного пана була донька Люба. Частенько хворіла. Селяни казали: “Люба хора”. Звідси й пішло - Либохора…



Либохорівська демографія



Перед тим, як завітати до школи, відвідали сільраду. Хотілося довідатися, що то за село таке - Либохора? Віддалене, але не глухе. Простягнулося воно вздовж ґрунтової дороги на 12 кілометрів 800 метрів: 664 двори, 2303 мешканці. Більшість сіл в Україні, на жаль, вимирають. Тому і школи закривають, бо нема кому вчитися… А Либохора тримається. Торік у селі померли 34 особи, народилося 38 дітей. Цього року за станом на 1 липня - 16 смертей і 23 новонароджених. Цю демографічну ситуацію у селі пояснюють по-різному. Дехто вбачає причину високої народжуваності у тих восьми тисячах державної допомоги на першу дитину. Голова сільради має своє пояснення. З цього села (віддаленого від залізниці і шосе) порівняно небагато молоді виїжджає на заробітки за кордон. А ще тому, що у Либохорі міцно тримаються давні християнські традиції. Жінки майже не роблять абортів.



Легко дихають і тяжко працюють



Либохора - село контрастів. Розбита дорога, є хати під стрихою. Але на кожній хаті - сателітарна антена. Телефонний зв’язок - кепський. Більше як двоє людей одночасно за межі села не зателефонують. Але невдовзі “Київстар” обіцяє мобільний зв’язок…



З чого живе село? Ніякої організованої праці у Либохорі немає. Однак люди гарують від ранку до ночі. Бойки - працьовиті і витривалі. Згадався афоризм про горян: “В горах легко дихати, та тяжко жити…”. Бачив, як пошматовано гірські схили невеличкими присадибними діляночками… Чимало селян тримають не по одній корові і свині, а по 5-10. Здають худобу заготівельникам. По суті, за безцінь. Корми чимраз дорожчають, а заготівельні ціни падають. Перекупники живу вагу визначають не зважуванням, а обмірюванням худоби. Скільки самі наміряють, стільки й заплатять людям. Селянам невигідно довго утримувати худобу – здають телят, бо гроші потрібні. Бухгалтер сільради Теодозія Цянцьо здала свиню вагою 160 кілограмів за 820 гривень. Трохи більше, як 5 гривень за кілограм… Чимало молодих либохорців виїжджають на кілька місяців на сезонні польові роботи на схід України. Довколишні ліси багаті ягодами - чорницями (афинами), ожиною, брусницею. Афини “вичісують” гребінцями. Бібліотекар середньої школи Віра Ільницька похвалилася, що цього року заробила на ягодах “купу грошей”. Скільки - не сказала. Але я довідався, що за вдалий день одна людина може здати ягід на сто і більше гривень… Сім’я з п’яти осіб може принести до хати і 500 гривень.



Я був у селі 23 серпня. У школі на той час були тільки директор, завгосп, викладач трудового виховання і бібліотекар. Решта вчителів, як і більшість учнів, були у лісі на збиранні ягід…



Колись Микола Амосов писав: “Я не міг би собі уявити земського лікаря чи сільського вчителя з поросям у руках…”. Мовляв, увесь вільний час він повинен вдосконалювати свій фах… Сільський вчитель, аби вижити на невелику зарплату (хоча у гірських районах вона на 25 відсотків більша), мусить і дітей вчити, і сам вчитися, і орати, і бульбу збирати… Це стосується і учнів. Невдовзі почнеться масове копання картоплі. Школа з дозволу райво оголосить триденні “картопляні” канікули з обов’язковим відпрацюванням у суботу.



Школа на семи вітрах



У середній школі села Либохора міг би вчителювати Іван Франко. Школі виповнилося 103 роки. Дерев’яна споруда відкрита усім вітрам, дощам і снігам. Тісні напівтемні кімнати і коридори, жалібно поскрипують підлоги, світяться щілинами вікна… І в Турці, і у Львові, і в Києві знають, що приміщення це аварійне… Всі давно згодилися, що Либохорі конче потрібна нова школа. Переважну більшість ремонтних робіт вчителі виконують своїми руками. Батьки майже не допомагають, у них свої клопоти. Найбільше дістається викладачеві трудового виховання Василю Курію. Особливе випробування взимку. Спробуй опалити вугіллям і дровами 18 стареньких печей. Подібні печі (грубки) малювали сільські художники ХІХ століття… Технічні працівники починають палити печі о 5-ій ранку, щоб хоч якесь тепло було до першого уроку…



У школі 360 учнів. А площа розрахована десь на 150 дітей. Навчання – у дві зміни. Оскільки село довге, то деяким дітлахам доводиться добиратися до школи шість кілометрів. І стільки ж назад… Це навіть з огляду на те, що середня школа має на початку села філію на кілька класних кімнат, а на протилежному кінці - порівняно нове приміщення основної школи (1- 9 класи) на 150 учнів. За нормативами, діти повинні ходити пішки до школи не більш ніж 2,4-2,7 кілометра. Якщо більше - має возити автобус. Але програма “Шкільний автобус” - у зародковому стані. Щоправда, середня школа має одну кінську силу - кобилицю Маню. Але її бережуть для господарських робіт… В осінні і зимові місяці перша зміна починається, а друга закінчується, коли надворі темна ніч. Можете собі уявити - темрява, хуртовина, засипана снігом дорога. Страхи підсилюють розповіді селян про напади на обійстя вовків… Учнів стараються відправляти додому групами у супроводі батьків чи вчителів. Щоб пришвидшити закінчення навчання, перерви скорочують до 5-10 хвилин…



Школа живе без фізичного, хімічного кабінетів, без спортивного залу. Коли немає снігу, діти грають у футбол. Взимку - шахи і шашки. А ще до класу заносять мати і роблять гімнастичні вправи… У школі з теплотою згадують вчителя фізкультури Івана Прища, який вже відійшов в інший світ. Свого часу він організував дітей на збір шипшини. За ці гроші купили лижі і спорядження...



- А де у вас “вигоди”? - запитую у директора. Микола Іванович показує на свіжопобілену дерев’яну будівлю метрів за тридцять від школи. Один бік для хлопців, інший – для дівчат.



Директор просить не знимкувати туалет. Мовляв, не сипте сіль на рани… Згодом, розмовляючи із завідувачем райво Мироном Волчанським, довідався, що внутрішні туалети є тільки у типових сільських школах. Але ними дозволено користуватися лише учням молодших класів, для старшокласників “вигоди” - на подвір’ї…



Мрія про Інтернет



Не все так зле. Либохорівська середня школа отримала новенький комп’ютерний клас. Це машини “Пентіум-4” з плоским екраном монітора. Викладатиме інформатику випускник Франкового університету, здібний комп’ютерник Михайло Їжик. Є у директора мрія - підключити школу до Інтернету, але цього не дозволяє зробити малопотужна телефонна станція.



Як же вчить дітей середня школа села Либохори? Успішність не гірша від багатьох інших шкіл області. Незалежне оцінювання знань одинадцятикласників засвідчило, що Турківський район - “середняк” в області, Либохора на таких же позиціях серед шкіл Турківщини. Цього року два одинадцяті класи закінчило 37 юнаків і дівчат. 12 вступили у вищі навчальні заклади Дрогобича, Львова, Сум, Харкова, Києва… Діти тут обдаровані природою. Гори мають свою благодатну енергетику…



Підростають майбутні першокласники



Нагадаю, на протилежному кінці села є ще основна школа. Це приміщення усім селом будували 14 років. Школа ця типова, з дотриманням усіх санітарних норм, окрім, звичайно, туалету. Не до порівняння зі старою аварійною школою. Немов зі стодоли зайшли у світлицю. Але директор цієї школи Василь Бринчак має свою гризоту – у школі, не маючи окремого входу і виходу, розмістився фельдшерсько-акушерський пункт. Виселити ФАП немає куди. Старе приміщення пункту розташоване на землі, яку вже приватизували…



Либохора живе очікуванням нової середньої школи. Цього року виділили 100 тисяч гривень на чергову переробку документації. За попередньою інформацією, виділення коштів і будівництво триватиме до 2011 року. Це буде школа на 450 учнів, з актовим і спортивним залами, з їдальнею, майстернями… Люди сподіваються, що стара школа до цього часу не завалиться. Буде школа - житиме село.



Хоча, за словами завідувача райво Мирона Волчанського, демографічна ситуація на Турківщині поки що викликає тривогу. Цього року, порівняно з минулим, кількість учнів в районі зменшилася на 220. По суті, відпала одна школа…




На фото: У цій школі міг би вчителювати Іван Франко.



(ЦЯ СТАТТЯ БУЛА ОПУБЛІКОВАНА КІЛЬКА РОКІВ ТОМУ У ГАЗЕТІ "ВИСОКИЙ ЗАМОК"http://archive.wz.lviv.ua/articles/58838)

МИ ПОВИННІ ПАМ'ЯТАТИ ПРО ТЕ, ЩО БУЛО, ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ТАКЕ БІЛЬШЕ НЕ ПОВТОРЮВАЛОСЯ(

Оксана БілозірСвіча (Пам'яті жертвам Голодомору 1932-1933 рр.) – На вікні свічі н
На вікні свіча миготіла,
Кривді з-за плеча тріпотіла,
До правди летіла.
Там де рідний край,
Де Україну голоду нагай
Шмагав до згину
Не день, не годину...

Вогником свіча повівала.
Мати дитинча сповивала,
Пісні гомоніла
Про гірку біду, недолю голу,
Про чужу орду криваво-чорну,
Бодай скам’яніла.

На вікні свіча догасала.
Мати дитинча колисала
Не в колисці, ні,
Не в колисці, але у труні.
Мертві по ровах, їх мільйони.
По німих церквах стогнуть дзвони.
Хто ж то Україні, Боже,
Нині допоможе?!

На вікні свічі не задути.
Скарги і плачі досі чути -
Усе люди тямлять.
Досі жаль до сліз,
Тих що не в пору
Їх потяг укіс голодомору,
То ж вічна їм пам’ять.
На вікні свіча миготіла.

Мова моя солов’їна

                                 9 листопада – День української писемності та мови.

     Ми живемо у непростий час, де у сучасному світі є місце багатьом неприйнятним для суспільства речам. Особливо гострим залишається питання української мови. Але зараз ми відкинемо всі непрості і болючі питання, бо сьогодні свято писемності та мови Свято встановлено 9 листопада 1997 року, в цей день ми повинні якнайшанобливіше поставитися до своєї мови .
    « Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб», - писав Іван Огієнко. У кожному вислові про мову,який ми можемо знайти в книжках чи в інтернеті, є частина правди і частина передбачення майбутнього . Мова росте елементарно, разом з душею народу, Вона є запорукою успіху для кожного з нас , адже від того як ми говоримо залежить наше становище у суспільстві , та сприйняття кожного з нас як індивідуальної особистості. Чим більше ми дбаємо про свою мову та писемність ,тим більше вона розвивається, і чим більшим буде опір владі, тим - нація буде згуртованіша і сильніша, і ніякі мовні закони не спустошать української національності, бо ніхто не в змозі забрати від нас те , що живе у нашому серці і у нашій душі.
     Мова і писемність нерозривне ціле , адже без одного не існувало б іншого. Саме тому, ми повинні знати свою історію пам’ятати своє минуле , бо без минулого немає майбутнього. І куди б не закинула нас доля ми маємо за будь-яких обставин зашитися собою , пам’ятаючи про те, хто ми, і звідки . старайтеся говорити чистою українською мовою без чужих слів, без, так поширеного зараз, суржика.

Крокуючи стежиною життя,
Ти постарайся чесним бути ,
Щоб не піти у небуття

І все, що маєш там забути.
Ти будь собою у віки всіх віків

Окрасою своєї Батьківщини,
І гордістю своїх батьків
І прикладом для дитини.
Шануй свою мову

Свою Україну,
Шануй свою рідну
Свою солов’їну.
І де б ти не був,
У чужім чи у ріднім краю,
Куди б не звернули твої шляхи
Постарайся її зберегти.

Федько Іванна.

(моя творчість для району)

Переживання перед майбутнім

Важко, важко, важко... Ще крок і я зірвуся  упаду в пропасть, але ні ще щось тримає мене тут... я ще живу, а не просто існую. Я відчуваю як легенько огортає мене вітерець і ніжно-ніжно хтось, наче шепоче мені: "Я ніколи не покину тебе, я завжди триматиму тебе за руку.
Ти зрозумієш, що все не так страшно і тобі все під силу . Ти тільки тримайся хоч із останніх сил тримайся, а я завжди буду з тобою."  І я вже майже повернулася , але відчуваю , що все ще на краю, і якщо ця маленька невидима сила не буде тримати, тоді мене не буде.
  Я знаю це мій ангел тримає мене огортає крилами і не дає мені падати, навіть , коли я спіткнусь він подасть мені руку і підніме.
Хай Ангел-охоронць рятує всіх нас від біди.

    

Ще не було зими, а так хочеться весни.....

Думки вголос

   Я не розумію для чого я тут . Я живу, а можливо, існую . Я не знаю для чого мені стільки проблем, стільки всього, я вагаюсь . Чи правильний вибір я зробила? Чи стану я хочаб кимось замість ніким у такому непростому широкому світі? В мене так багато питань, але моло відповідей.

    Чи  потрібно комусь те, що я роблю чи пишу, і взагалі чи я потрібна комусь? Чому мені  все так важко вдається? І чому я так не встигаю за плином невгамовного скороминаючого часу? 

     Скоро почнеться дуже непростий період в моєму житті . Я відчуваю потребу в підтримці, але тут мені її так не вистачає. Я відчуваю холод, який пронизує моє серце і ранить мою душу.        Я сподіваюсь на краще, але готуюсь до гіршого. Чекаю на такі, можна сказати банальні речі, на прихід зими, але водночас розумію, що саме у цей час почнеться мій важкий головний біль.       

Але річ не в тому  головне завжди робити впевні кроки, не боятися зробити його першим, тоді все вдасться.

    

Навіть квіти нам усміхаються

Додайте собі трішки радості і позитиву:))))

FESTINA LENTE

Ми не хочемо втрачати свій час марно , але він наче не хоче чекати , а все поспішає і поспішає. Ми у вирі життєвих подій все прагнемо чогось нового , прагнемо до досконалості , шукаємо собі іноді проблем на свою голову , але все робимо правильно навіть лікті потім кусаємо...

  Час дуже складна річ , яку ніхто не в силі втримати у руках. Ми повинні поспішати жити,

бо життя це рух , а в житті ми всі актори  тож давайте грати красиво свою мелодію долі. Якщо ви хочете комусь про щось сказати , обов'язково кажіть і не думайте про "може", бо може "може й не бути ніколи .Не втрачайте друзів через такі безглузді дурниці , які виникають на побутовому рівні. Майте силу, витриму , терпіння , будьте уважними до своїх рідних , бо, можливо завтрашнього дня може і не бути, або ти прсто заснеш і вже не прокинешся, не зустрінеш вранішнє сонечко , не привітаєшся з дорогими серцю людьми , і ніколи  ніколи не зробиш те , що так хотів , але не втиг ,через те, що просто не вистачило життя .

Поспішай повільно, тоді ти справді все встигнеш ...

Осінні дари природи

Краса і сила
Нерозривне ціле ,
Як кетяги калини -
Символ України...

БРАТИ НАШІ МЕНШІ.

 Наші друзі )
хоч іноді ми не помічаємо іхню важливість у нашому житті, але вони завжди з нами і певною мірою підтримують нас)

Їм так само як і нам потрібен захист.














Ніколи не кидайте своїх чотирилапих друзів на призволяще, бо , можливо, саме вони і є вашим порятунком у теперішньому чи у майбутньому.

ЧЕРВОНЕ НА БІЛОМУ...

Червоне на білому
Правда гарно
Ми нікому не віримо,
Тому що усе і так буде марно.

Ми шукаємо істину,
А її нема.
Ми тікаєм вночі від сну
І пристрасть вирує сама.

На білому полотні зими
Немає нічого,
Для мене лиш ти один ,
Рятунок від всьго

 І якщо ти покинеш мене
На зими чарівному килимі
Час рікою спливе
І зрозумієш червоне на білому.

Палаюче небо...

Осінній ранок
Кружляє листя на вітру
Спада на ганок
Я все зітру

Зі спогадів, що було досі, 
А за вікном моєм
Вирує осінь
Мій світ, він став уже твоїм.

Встелилось листя килимом
На твоїй і моїй дорозі
А чорний ворон кряче з сполохом
Немов вірші у прозі.

На душі моїй знову печаль,
Бо поруч зі мною тебе нема,
А осінь наводить тугу і жаль,
Тому, що я знову сама.

Запізніла зустріч
Не кружляє листя,
Бо зимовий ранок
І немає місця.

Для тих, кому цікаво

Усі ми зі школярів , колись студентів – перетворюємось на дорослих, самостійних людей.

   Вступ до вищого навчального закладу є важливим кроком  у нашому житті , бо від нашої професії  залежить наше майбутнє  до якого ми всі так щиро тягнемось,

   Закінчивши, свій університет чи інститут ми обов’язково працюватимемо , можливо,  комусь пощастить і він працюватиме за фахом , який так довго здобував , навчаючись протягом п’яти чи шести років у вузі, але , будучи першокурсником, кожен стикається з багатьма проблемами, які обов’язково потрібно вирішити. Знаходячись у стінах університету перші дні, кожен проходить період адаптації  до того середовища , в якому він знаходитиметься не один рік.

   Сидячи в сотенній аудиторії, ти  усвідомлюєш для себе , що всі хто присутні , колись будуть твоїми друзями , товаришами, знайомими , але вони колись таки будуть твоїми конкурентами. Усі хто знаходиться в аудиторії разом з тобою є індивідуальними по-своєму . Комусь навчання дається краще,

а комусь не дуже , одні не встигають , але все одно стараються йти , йти як не разом з першими, то хоча би поруч них .

Для кожного, хто прагне вчитися є головним його знання,     знання ми здобуваємо не лише з книжок , які нам так потрібно прочитати, але не завжди є час і не в усіх,  а й з усього, що нас оточує . Ми вчимося на своїх помилках і на помилках інших.

 Хай освіта, яку ми здобудемо тут дасть нам те, що кожен собі задумав чи, можливо, заслужив ніхто ніколи не пошкодує про те , що був студентом  Львівського національного університету імені Івана Франка. 

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ МІЙ БОЙКІВСЬКИЙ КРАЮ

Я люблю тебе мій бойківський краю,

За твої поля і ліси,

За те, що горю і згораю

Від безмежності цьої краси

Я люблю тебе Батьківщино,

За ці ріки і гори.

Я люблю тебе безневинно

За безкраї карпатські простори.

Люблю тебе моя матінко-земле

За широкі дороги й вузенькі стежини,

За повітря таке свіже і тепле,

За турботу і ласку моєї родини.

Я люблю тебе геть за все,

За добро і за щирість ,

За те, що зростив мене

І завжди плекав в мені милість.

Я люблю тебе дуже сильно

За спів солов’я у гаю

За те, що почуваюсь тут справді вільно,

За те, що я рухаюсь , а не стою.

За барви голубого неба,

За людяність людського серця,

За щастя, якого всім так треба,

За чистоту карпатського джерельця.

Веселочку після дощу

В ясній блакиті,

За смак мамусиного борщу

І неземної насолоди миті.

Ти додаєш мені сил,

Коли мені важко йти.

Ти , наче вітер без крил

Помагаєш сягнути мети.

Ти не осуджуєш  і не забороняєш

Бути такою ,якою я є,

А просто без зобов’язань мене чекаєш

На багате подвір’я своє.

Хоч як я далеко

Я вірю і знаю

Не буває ніде так легко,

Як у ріднім бойківськім краю.  

День виборів

Сьогоді великий день для багатьох політиків , бо кожен з них живе поки що надією на майбутню перемогу. Як на мене , то кожен голос  є важливим і ніхто не в праві нехтувати своїм правом голосу. Ясподіваюсь , що переможе достойний, а не як завжди.)

Цікавість думки і життя,
Хай переступить в майбуття,
Хай подарує щастя і любов ,
І повторює всім знов і знов,

Добро найкраща річ у світі
І не мона просто оцінити
Усю вагу буденності і часу,
Якщо ти не зробив добра ні разу,

Нехай у кожному серденьку
Живе промінчичок надії,
Хай не дає упасти в пропасть
Тим, хто піднятись не зумів.

Та найкраща є земля ,де народилась я=)

ПРАГНЕННЯ

Я завжди чекаю,

Я сподіваюсь, я мрію,

Та чи здісниться усе не знаю,

Зате маю велику надію.

Можливо усе не так просто

Як на перший погляд здається,

Коли шанс є один , а може їх сто,

Коли серце у грудях нестримно б'ється,

Коли у душі є порив ,

І ти прагнеш чогсь досягти,

Але в тебе немає вітрил,

Щоб до кінця доплисти.

Не засмучуйся і не тужи,

Щоб не сталося на твоїм путі.

Все буде як схочеш лиш ти

Тільки зумій віру свою вберегти! 

ПРИЇЗД ПАТІАРХА

     У суботу 13 жовтня до селища міського типу Бориня прибув з візитом патріарх-філарет Київський і вієї Руси України. Він разом з всечесними отцями та священиками Турківського району відправив службу у одній із церков містечка . У своїй промові він говорив про об'єднання  церков у єдине ціле. А ще він сказав дуже мудрі слова: " Все , що Бог благословить здіснитья...", "Ми маємо бути вдячні Богові за те,що ми віримо ,що ми любимо і за те, що ми маємо надію".

      Це перший візит патріарха на бойківську землю. Вже більше ста років високосвященні особи не ступали у бойківський край. Під час виходу з храму багато людей прагнули отримати благословення від патріарха.

Дорога до Тебе

Дорога до Тебе -
Це дорога життя,
Незвідана і терниста,
Спокуси і каяття.

Боже, прости нам провини,
І прости нам наші гріхи.
Хай не буде лихої години
І ми не робимо помилки.

Кожен сам прокладає
До Тебе стежину .
Але віра єднає,
Кожну людину.

Крилаті охоронці...

На краю небес
Лунає пісня тиха.
У світі райдуг і чудес,
Там де немає туги й лиха

Співають Ангели -
Крилаті охоронці,
Душі моєї і твоєї
й сльози на долоньці

Перетворюються враз
На перли щастя і добра.
Та Ангели не зупиняють час,
А всім так хочеться любові і тепла.

ЦІКАВА ЗУСТРІЧ

Сьогодні студенти ЛНУ ім. І. Франка зустрілися з відомим українським журналістом  - Вахтангом Кіпіані . Впродовж  тижня вони матимуть можливість поспілкуватися з ним, а також бути присутніми на майстер-класі . 

Захід сонця в Карпатах.

Мій рідний край до якого прив'язане все моє життя.

Я так сумую

Я так сумую за тобою 

Мій рідний дім моя сім'я
І моє серце стискається від болю,
Тому що там моя душа.

Я так люблю тебе моя хатина ,
Моя ти ріна сторона.
Напевно, кожна так людина
Сумує , але не біда.

Я дуже скоро буду там,
Де сонце сяє по другому,
І усміхається квіткам,
О як же хочу я додому.

Я так сумую за тобою
Моя кровинонька-земля,
Де стільки щастя і спокою,
І вранці співи солов'я.

Дружба - це цінність.

   Дружба - це щирість . доброта , повага . Людина , яка знайшла  собі справді вірного друга , є щасливою. На жаль , я не маю багато хороших друзів , в мене є один єдиний справді вірний , добрий ,чуйний і справедливий друг. Я бажаю всім вам знайти такого друга або прнаймні хоча би озирнутиь довкола себе і побачити не лише себе і свою тінь, а  свого істинного помічника  й порадника  у житті .
Другом бути не легко адже це важкий труд .
   Дорогі читачі будьте добрми , ласкавими ,бдьте дрзями і тоді , хтось буде вашим другом , не бійтесь ризикнути , будьте уважними у виборі свого "я ", та своїх друзів . І пам'ятайте , що дружба - це скарб , ніколи не втрачайте його!
                Дружба - це цінність ,
                Вона , немов щира любов ,
                Покозує нашу вірність
                До рідних і друзів знов
                Дружба - це радість , добро ,
                Почуття незнищенне прекрасне ,
                Хай буде вічним воно,
                Ніколи ні для кого не згасне .
                Я бажаю , щоб були у кожного друзі,
                Щоб ніхто не був сам у житті ,
                Щоб були з нами у радості й тузі
                І ми ніколи не були самі.
                Душа моя вже щаслива ,
                Бо в мене найкращий друг є .
                З ним я стала смілива,

                Я знаю: він ніколи не кине мене.