Розчарування

Коли ти сам
Блукаєш в безвісті,
І душу відкривати небесам,
Бракує чесності.
Тебе покинуло кохання
Немає виходу,
І в серці лиш розчарування
І вже ні вдиху, ані видиху.
Ти думала... знала,Почуття це немає меж
І без відповіді кохала
Надіялась, а може все ж,
Він прийде і скаже: кохана,-

І в обійми його впадеш,-
найрідніша, найкраща, жадана

Ти від мене вже більш не втечеш.

Серце моє ще болить
Немає жалю, нема сподівання 
Залишилась всього одна мить
Розчарування...

ІДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

У народі святкують багато свят, але 19 грудня -День Святого Миколая - одне з найособливіших і найулюбленіших. Цього дня кожен неодмінно зазирне під свою подушку, щоб знайти там подарунок. Миколай Чудотворець -захисник простих, знедолених і бідних людей, покровитель та вихователь дітей. А чи знаєте ви, що Миколай народився у місті Патарі в родині благородних віруючих батьків. Він жив у кінці III-на початку IV століття. Добрий, завжди чуйний маленький хлопчик дуже рано залишився сиротою. Граючись на подвір'ї з іншими дітьми, він значно вирізнявся від інших, адже в нього було все, про що тільки може мріяти будь-яка дитина. Всі, з ким він грався, були також сиротами. Одного разу він вирішив допомогти їм якось і, набравши повну торбу всякого добра, вночі, коли його ніхто не бачив, біля дверей кожного будинку поставив те, про що просили і чого потребували бідні люди. I таке траплялося дуже часто з бідними і немічними, з тими, кому потрібна була. Ніхто не знав, хто цей добродій, який рятує всіх. Коли хлопчик виріс, він вирішив все своє майно віддати бідним. Потім Миколай став єпископом і довгий час правив, наставляв і допомагав людям у Мирах у провінції Лікія у Малій Азії. Усе своє життя він присвятив милосердю. Про святого Миколая складено дуже багато пісень, віршів, казок, легенд, історій та оповідань. Я пам'ятаю одну цікаву правдиву історію про Чудотворця Миколая, у якій йдеться про те, що захворів маленький хлопчик. Батьки робили все, що могли, вони витратили всі сили і кошти на найкращих лікарів світу, але хлопчика могло врятувати лише диво. I хтось сказав їм, що треба йти до церкви і молитися, бо ніщо більше не врятує дитину. I ось батьки пішли до церкви і стали молитися до Святого Миколая. Наступного дня з хлопчиком сталося диво -він видужав. Бачите, яку велику силу має молитва, послана до Святого Миколая. Ніколи не зневіряйтеся в собі, навіть, коли вже зовсім немає сил рухатися вперед. Вірте до останнього - і віра ваша врятує вас. А Святий Миколай завжди буде оберігати вас і допомагати через ваші молитви. Тож нехай свято Святого Миколая буде найщасливішим днем не лише для дітей, а й для всіх людей на світі. Наступила вже зима, Снігу всюди намела, Вкрила білим пишні гори І карпатські всі простори. Грудень місяць наступив, В хату свято запросив. І Святого Миколая До нас щиро закликає. Вір, дитино, Миколай Святий чекає На молитву твою щиру. Він тебе оберігає І тобі дарує віру. Віру в щастя і надію, Віру в радість і добро, І здійсненную солодку мрію, Що ти завжди переможеш зло. Хай Миколай Святий з небес Зішле багато нам чудес- Подаруночків до хати Під подушку всім на свято. Іванна ФЕДЬКО. Газета "Бойківщина" №51,2011

Подробнее http://turka-ua.net/publ/3-1-0-342#.UNDFfG-P5Ok#ixzz2FQyCx05O
Under Creative Commons License: Attribution

Моя найперша публікація=)

   Бажання людини розвиватися - це своєрідний крок до великого майбутньго. Неважливо ким тебе важають інші, бо час швидкоплинний і ти незчуєшся, як досягнеш вершин, а вони(ті інші) будуть позаду. Ще один незамінний чинник в нашому житті -  це книги, чим більше ти читаєш, тим більше знаєш. Як там кажуть:"Хто володіє інформацією, той володіє світом",  але неодмінно потрібно вміти виокремляти, яка інформація є правдивою, а яку просто не варто повідомляти. Іноді від нас залежатиме чиєсь життя , і ми повинні будемо зробити вибір, йти вперед і продовжувати свою справу до кінця чи застосувати "прийом зайця" і втікати, як тікає влада від народу, і від запитань, які він ставить, але все ж намагається маніпулювати ним, і підпорядковувати собі під своє всесильне крило) Бути собою чи стати іншим через когось...

  Чому дехто не може зрозуміти простих речей, і чого так важко повірити в чудо чи у неймовірність. І чого підколи бувають такі, які доводять до сліз, розчаровують, зачіпають за живе.
   Один викладач (який дивитиметься цей блог) дуже гарно сказав: "Головне не те, що там десь на папері, головне це те, що ти знаєш, і що в твоєму серці".  Дякую йому за мудре повчання, бо все важливе для нас дійсно має значення, а все інше можна відкинути на задній  план.
   

                                                                                                                                              

Давній весільний обряд

Ой підемо, товаришу, Там, де жиють бойки. Там музика дрібно грає, Скачуть полегойки. Ми живемо у чудовий, прекрасний час, але, на жаль, не пам’ятаємо свого минулого. Я розкажу вам про один цікавий давній весільний обряд. Зараз майже неможливо знайти жінку, яка б носила чепець. Таких залишилося дуже мало, і то вони вже досить старенькі. У своєму дивовижно красивому краю я зустріла жінку, яка носить чепець.Мені стало цікаво; з чим це пов’язано І що чепець означає? Вона охоче розповіла про нього. Коли молодята, після вінчання, сідали за стіл, то приданка знімала з молодої вінок І ставила на голову чепець, а молодий, ніби не хо-тячи, не давав їй цього робити. І одразу ж молоду покривали хусткою. Чепець - це символ заміжжя. Носили його все життя. Він був зроблений з дерева І мав круглу форму, а також дуже привабливий і гарний вигляд, адже був обшитий красивим полотном, до якого прикріпляли кольорові стрічки. Стрічки були дуже довгими І звисали аж до пояса, його завжди одягали під хустку. Я зачаровано слухала розповідь доброї бабусі, а вона, згадуючи свою молодість, приємно І мило усміхалась. Закликаю молодь не забувати свого минулого, бо без минулого немає майбутнього. Іванна ФЕДЬКО, с. Либохора. Газета "Бойківщина" №21,2012

Подробнее http://turka-ua.net/publ/3-1-0-410#.UM8QDm-P5Ok#ixzz2FJOA7OYS
Under Creative Commons License: Attribution

Хто я?

"Наївна дівчинка з села, яка думає, що стане журналістом, отримавши дилом через 5 років"(
"Тиха, але цікава."
"Зациклена на багатьох речах, тобою легко маніпулювати"
"Занадто правильна"

   Жаль, що багато хто думає ще й інші речі, які я просто не маю сил викласти, але ж ніхто не знає наспрвді хто я. Вони не знають з чого я вибиралась, як важко мені досягати своєї мети, я стараюся з усіх сил, і крок за кроком помаленько і я обов'язково дійду до неї, незважаючи ні на що.
   І якщо одна людина зробить іншу щасливою, то весь світ буде щасливим, і життя прожите немарно, і якщо я комусь все-таки принесу щастя, значить і моє життя  комусь потрібне.
   Я ніколи не шкодуватиму про те,що навчаюсь, і все життя за цю можливість буду вдячна своїм батькам, які зробили все для того, аби я мала гарну освіту. І мені байдуже до всіх, лиш би не впасти низко в їхніх очах.
   

Свято як воно є

Місяць грудень дає початок всім зимовим святам, як кожного року несуть у собі таїнство благодаті. Цього тижня -13 грудня всі, а особливо молоді дівчата та хлопці, святкували Андрія.

В світі - це день мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових - Андрія Первозванного. Ще воно збігається з язичницьким святом Калити. У цей день прийнято ворожити на долю, на щастя.

У ніч з 12 на 13 грудня дівчата збиралися на вечорниці, пізніше до них приходили хлопці. Дівчата перешкоджали їхньому приходу, але потім запрошували до гостинного столу. Зазвичай в цю пору хлопці ходили бешкетуючи та заглядаючи у вікна будинків, розмальовуючи чужі двері.

Як святкували студенти?.

Найцікавіші події цього неперевершеного дійства відбувалися | у стінах уже рідного їм університету. Спочатку студенти влаштували невеличкий вступ, у якому показали всі давні тра диції, обряди, звичаї. Потім влаштовували різні конкурси, в яких брали участь дівчата та , хлопці: лущення насіння на, швидкість, з’їдання яблука, не торкаючись його руками, заплітання коси, а на завершення всіх конкурсів було частування всіх присутніх на вечорницях смачними варениками та хрустиками з узваром. Закінчилось свято гарною козацькою піснею у виконанні парубків-студентів.

Що не кажи, а традиції, хоч і на деякий час забулися, зате сучасна молодь намагається відновити їх, тому що жити і повертати у життя давно забуту історію весело і цікаво. Як кажуть у народі: «Все нове - це добре забуте старе», а вечорниці на Андрія - це взагалі скарбниця людських вигадок, забав і веселощів. Дуже приємно, коли спитаєш про старовину в молодшого покоління і вони з упевненістю відповідають, що знають ці традиції ворожіння і можуть поділитися з тобою кумедними історіями, які траплялися з ними в цю магічну ніч.

Давайте щиро шанувати те , що залишили нам предки, бо, зберігши свої традиції, ми збережемо самобутність і колоритність цікавого, веселого українського народу.

Подробнее http://turka-ua.net/news/2012-12-15-922#.UMzjCW-P5Ok#ixzz2F9jskRk1
Under Creative Commons License: Attribution

моєму ...???

Боюся закохатися у тебе
Тому, що ти всього лише мій друг.
І дзвін гучний летить у синє небо,
А я боюсь лишитися без тебе.
Не буду зізнаватись, що люблю,
Бо, розумієш, все не зовсім просто.
Наче без болю і без жалю
Я відпускаю. Ти був моїм гостем.

Моя зима...

Зимовий ранок
Чаруючий світанок
Я так люблю
Таку яскраву, крижану,
Таку пухнасту і легку
Цю білу ковдру зимову.

Життя таке коротке
Не бійся жити,
Як те вино, солодке
Не бійся пити.
Життя - це шанс,
Тож користуйся ним.
Добра і зла баланс,
Але не керуйся тим.
Життя - це тисячі й мільйони кроків
У далечінь буття.
І навіть мудрість всіх уроків
Не осягнем за все життя.

*********************
Вже зовсім скоро
Все буде так, як треба
Наступить морок
І забере до себе...

КРАЮ МІЙ, МОЯ МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНО

Хоч я і не знаю всієї історії свого маленького краю у всіх деталях, але певні нюанси та маленькі історичні факти мені відомі. Я знаю про те, що моя маленька батьківщина є досить таки цікавою місцевістю сюди дуже люблять приїжджати туристи, їм подобається невимовна краса гірських височин, хребтів, скель. Цікавою є легенда мої маленької батьківщини, як і  історія кожного села чи міста має якусь загадковість та неординарність, але спочатку трошки історії.

У своїй книжці « Турківщина за завісою століть» Іван Юсипович пише так:

«Село Либохора засноване 1553 року королевою  Боною. Раніше воно називалося Олексанка»,  а в 1558 році король Сигізмунд-Август наказав збудувати тут церкву млин і корчму».

    Населення більше двох тисяч жителів. Тут є одна єдина вулиця і вона завдовжки понад 12 кілометрів. Майже у кожній хаті тобто у кожній маленькій родині є троє дітей…

    Як я неодноразово чула – «сім’я – це маленька держава», якщо це так,тоді моя рідна земля справді є великою державою.

Цього року село відзначало свій 456 день народження. На святі були присутні священики з Києва знані вихідці з села,також на святі були освячені герб та прапор села Либохора.

     Існує легенда, що навколишні землі належали заможному панові, який мав доньку на ім’я Люба. До неї на побачення приходив панич зі Сколівщини  і одного разу прийшовши в гості йому сказали, що Люба хвора і перебуває на лікуванні. Панич був у розпачі, він не повірив рідним Люби і пішов перепитуючи у людей чи люба хора. Так і поширилась  назва  Любахора, яка потім трансформувалась у Либохора.

ЦЕРКВА ПЕРСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ / ВОЗНЕСІННЯ ХРИСТОВОГО 1798р 1914р.    

10 жовтня 1555 р. королева Бона доручає осадити село Олексі Ревтовичу і надає йому війтівство. 4 липня 1558 р. король Сигізмунд Август потверджує цю грамоту і продажу війтівства братам Юшку і Хведору, дозволяючи при тім поставити в селі корчму, фолюш і церкву та надає парафію Юшку. Теперішня дерев'яна церква збудована у 1798 р. на місці давнішої, як тризрубна, триверха будівля бойківського типу. Первісно мала назву Втечі до Єгипту Пр. Богородиці. У 1914 р. її грунтовно перебудували: змінили всі верхи та розібрали емпору над бабинцем. Церква у користуванні громади УПЦ КП.

  Церква розташована на невеликому пагорбі при сільській дорозі, на цвинтарі. Дерев'яна тридільна будівля в неоукраїнському стилі, зведена на підмурівку. Складається з квадратових нави та вівтаря і прямокутного бабинця. При вівтарі, з півдня, розташована невелика прямокутна захристія. Всі три зруби завершені наметовими банями на високих світлових восьмериках та увінчані сліпими ліхтарями з маківками. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. На початку 2000-х рр. стіни підопасання, надопасання та восьмериків ошальовані вертикально пластмасовою вагонкою. На захід від церкви розташована дерев'яна триярусна, квадратова в плані дзвіниця, вкрита восьмибічним наметовим верхом. Збудована вона перед 1914 р. Вхід на церковну територію з цвинтарем веде через невелику брамку на чотирьох стовпах, вкриту восьмибічним наметовим дахом.

ЦЕРКВА СВЯТОГО АРХІСТРАТИГА МИХАЙЛА 1992

За переказами, існуюча церква вже третя в селі. Перша - стояла на горі Глива, друга - на Дзюрійському горбі. Вона була збудована у 1764 р. і простояла до 1926 р. Це була бойківського типу будівля. У 1922 р. постає нова дерев'яна церква. В радянський період залишалася чинною. Церква у користуванні громади УПЦ КП.

  Розташована на схилі пагорбу посеред села, на цвинтарі. Зведена з дерева на мурованому з каменю цоколі, в неоукраїнському стилі. Будівля хрещата в плані: до квадратової нави з півдня і півночі прилягають укорочені гранчасті рамена, зхі сходу - гранчастий вівтар, а з заходу - прямокутний бабинець. По обидва боки вівтаря розташовані прямокутні захристії, при західній стіні бабинця - відкритий ганок. Основні зруби увінчані високими світловими восьмериками, вкритими наметовими банями зі сліпими ліхтарями та маківками. Ще дві маківки встановлені на п'ятисхилих дахах бічних рамен. Оточує церкву піддашшя, оперте на профільовані випусти вінців зрубів. Стіни надопасання та восьмериків ошальовані вертикально дошками і лиштвами, підоасання - обшиті пластиком. На південь від церкви розташована дерев'яна триярусна, квадратова в плані дзвіниця, вкрита восьмибічним наметовим верхом. Збудована вона ще біля старої церкви в другій половині ХІХ ст.   Церква святиня кожного міста, містечка чи села. В моє у селі їх три – дві православні і одна католицька.

  Дві вище згадані церкви є православними, а іншу католицьку не можу подати зображення, оскільки зараз її розширили, тобто добудували і вона має зовсім інший вигляд. Згідно з тими правилами чесності, яких мене навчили викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка  я не можу подати неправдиву інформацію.

МУЗИКАНТ МОГО МАЛЕНЬКОГО КРАЮ

Музика – душа народу, його мова, його національне багатство.

Ось тому я хочу додати статтю про віртуоза музики мого маленького рідного куточка.

Неперевершений скрипаль з Либохори. (Василь Ігнатищ)

   Фольклорно-етнографічний ансамбль троїстих музик "Бескид" Народного дому села Либохора, який був створений в 50-их роках минулого століття. Керівник - Ігнатищ Василь Іванович (по вуличному Конців/ Концик). Фотографовано у 1990 році в день святкування дня міста Києва. Це був період розпаду СРСР. Спогади про цей день врізалися нам добре в пам'ять. В цьому році колективу присвоєно звання " Народний" і спеціально до дня присвоєння звання були пошиті костюми.

  За час керівництва Василем Ігнатищем ансамбль побував в більшості областей України, також неодноразово в Польщі на різних фестивалях. Мав запрошення до Німеччини та з деяких причин (оформлення документів) не зміг поїхати.

  Не було такого року починаючи десь з 1985, щоб ансамбль не був запрошений до Львова чи Києва. Виступав на сценах музею під відкритим небом в Пирогово біля Києва, та Шавченківському гаю у Львові, палаці культури "Україна" та на Хрещатику у Києві, а все завдяки професійній грі скрипаля Василя Ігнатища.

Народився Василь в селі Либохора, Турківського району у 1934 році в сім'ї самобутнього скрипаля Івана. У шість років почав самотужки грати на скрипці, але батько не дозволяв йому вчитися і закривав скрипку у скриню, тому Василь мусів крадькома відкривати скриню і діставати скрипку, так і вчився. У селі було багато роботи, тому Іван вважав за непотрібне вчити дитину гри на скрипці, але це не завадило Василеві навчитися самотужки. Вже в підлітковому віці добре володів інструментом, а з часом вже підігравав на весіллі. Після закінчення середньої школи поступив у Самбірське культурно-освітнє училище, але за станом здоров'я змушений був покинути навчання. Тож музичної освіти так і не здобув. Та це не стало на заваді його високому професійному виконанню гри на скрипці. Після школи працював завідувачем клубами сіл Яворів, Бітля, Либохора. У 1974 році одружився з дівчиною переселенкою Ярославою. У червні 1951 року вона та ще багато мешканців с. Чорна (тепер територія Польщі) переселили в Донецьку область. Звідти вона переїхала в Борислав на роботу . Познайомились на весіллі у Бориславі.

  Учасники ансамблю Бордун Антон Васильович ( методист по музичному жанру районного Народного дому м. Турка, музичний стаж 45 років) - інструмент басоля, яка була куплена батьком Василя за Бескидом на Закарпатті, вік її біля 130 років. Цитрин Іван Іванович ( в цей час завідувач клубом с. Либохора)- цимбали, виготовив Цитрин Лука із Либохори, вік близько 150 років. Ціко Микола Іванович -бубен. Ігнатищ Василь Іванович- скрипка, куплена його батьком Іваном на Чехах, та сама яку батько ховав від Василя у скриню. Коршнявий Василь Миколайович - баян. З цим ансамблем я гастролював на далекі виїздні виступи протягом 20 років.

  З часом колектив поновлювався і поновлюється. До колективу після смерті Василя Ігнатища приєдналися його дві доньки Василина та Леся, обидві грають на скрипках, взяли керівництво в свої руки. Тепер вже беруть участь два сини Лесі, які грають на дримлях.

  Специфіка гри на скрипці у Василя Ігнатища була доволі оригінальна. В районі рівного йому не було. До теперішнього часу ніхто крім його дочок не може так заграти як він, лише його дочки це успадкували. Обоє мають вищу музичну освіту. Як особистістю так і як музикантом Василем Ігнатищем цікавилися різні мистецтвознавці як в Україні так і за її межами.

  У 2002 році Київським Центром дослідження історії та культури випущено спеціальну книжку з нотами всіх наіграшів Василя Ігнатища. Автор, тоді кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музичної фольклористики національної академії, член спілки кобзарів Михайло Хай.

Це все історія знаних людей лише, можливо, в маленьких колах, але таких бажаних всюди, бо жива, справжня українська музика назавжди залишиться, як не актуальною, то хоча б в якості часточки історії, яку неможливо забути, і неможливо знищити.

Честь, шана і повага тим людям, які не дають забути нам своє рідне,  виколихане з пелюшок, з самого дитинства і дане нам… беріть користуйтеся доповнюйте не закидайте, не закопуйте в землю, не відкладайте у темну скриню забуття.  

Даруючи людям музику, вони дарували їм блаженство досконалості колоритного бойківського краю. Вже  з перших акордів серце починало битися швидше, і всі затамовували подих слухаючи, або поринали у вир справжнього українського танцю – коломийки, гопак чи козачка.