Суперові комп’ютери — у класі. Туалет — на подвір’ї…
Борис КОЗЛОВСЬКИЙ Фото Мирона МАСЛЮКА
Село Либохора Турківського району Львівської області. За спідометром - 187 кілометрів від Львова.
Водій, студент-географ, висловився так: “Це вже кінець географії”. За селом - перевал і Закарпаття. Була колись писана історія села, та загубилася. Але й директор середньої школи Микола Мушин, і голова сільради Микола Коліщак назвали однакову дату заснування села - 1553 рік. І назву пояснили. У дуже заможного пана була донька Люба. Частенько хворіла. Селяни казали: “Люба хора”. Звідси й пішло - Либохора…
Либохорівська демографія
Перед тим, як завітати до школи, відвідали сільраду. Хотілося довідатися, що то за село таке - Либохора? Віддалене, але не глухе. Простягнулося воно вздовж ґрунтової дороги на 12 кілометрів 800 метрів: 664 двори, 2303 мешканці. Більшість сіл в Україні, на жаль, вимирають. Тому і школи закривають, бо нема кому вчитися… А Либохора тримається. Торік у селі померли 34 особи, народилося 38 дітей. Цього року за станом на 1 липня - 16 смертей і 23 новонароджених. Цю демографічну ситуацію у селі пояснюють по-різному. Дехто вбачає причину високої народжуваності у тих восьми тисячах державної допомоги на першу дитину. Голова сільради має своє пояснення. З цього села (віддаленого від залізниці і шосе) порівняно небагато молоді виїжджає на заробітки за кордон. А ще тому, що у Либохорі міцно тримаються давні християнські традиції. Жінки майже не роблять абортів.
Легко дихають і тяжко працюють
Либохора - село контрастів. Розбита дорога, є хати під стрихою. Але на кожній хаті - сателітарна антена. Телефонний зв’язок - кепський. Більше як двоє людей одночасно за межі села не зателефонують. Але невдовзі “Київстар” обіцяє мобільний зв’язок…
З чого живе село? Ніякої організованої праці у Либохорі немає. Однак люди гарують від ранку до ночі. Бойки - працьовиті і витривалі. Згадався афоризм про горян: “В горах легко дихати, та тяжко жити…”. Бачив, як пошматовано гірські схили невеличкими присадибними діляночками… Чимало селян тримають не по одній корові і свині, а по 5-10. Здають худобу заготівельникам. По суті, за безцінь. Корми чимраз дорожчають, а заготівельні ціни падають. Перекупники живу вагу визначають не зважуванням, а обмірюванням худоби. Скільки самі наміряють, стільки й заплатять людям. Селянам невигідно довго утримувати худобу – здають телят, бо гроші потрібні. Бухгалтер сільради Теодозія Цянцьо здала свиню вагою 160 кілограмів за 820 гривень. Трохи більше, як 5 гривень за кілограм… Чимало молодих либохорців виїжджають на кілька місяців на сезонні польові роботи на схід України. Довколишні ліси багаті ягодами - чорницями (афинами), ожиною, брусницею. Афини “вичісують” гребінцями. Бібліотекар середньої школи Віра Ільницька похвалилася, що цього року заробила на ягодах “купу грошей”. Скільки - не сказала. Але я довідався, що за вдалий день одна людина може здати ягід на сто і більше гривень… Сім’я з п’яти осіб може принести до хати і 500 гривень.
Я був у селі 23 серпня. У школі на той час були тільки директор, завгосп, викладач трудового виховання і бібліотекар. Решта вчителів, як і більшість учнів, були у лісі на збиранні ягід…
Колись Микола Амосов писав: “Я не міг би собі уявити земського лікаря чи сільського вчителя з поросям у руках…”. Мовляв, увесь вільний час він повинен вдосконалювати свій фах… Сільський вчитель, аби вижити на невелику зарплату (хоча у гірських районах вона на 25 відсотків більша), мусить і дітей вчити, і сам вчитися, і орати, і бульбу збирати… Це стосується і учнів. Невдовзі почнеться масове копання картоплі. Школа з дозволу райво оголосить триденні “картопляні” канікули з обов’язковим відпрацюванням у суботу.
Школа на семи вітрах
У середній школі села Либохора міг би вчителювати Іван Франко. Школі виповнилося 103 роки. Дерев’яна споруда відкрита усім вітрам, дощам і снігам. Тісні напівтемні кімнати і коридори, жалібно поскрипують підлоги, світяться щілинами вікна… І в Турці, і у Львові, і в Києві знають, що приміщення це аварійне… Всі давно згодилися, що Либохорі конче потрібна нова школа. Переважну більшість ремонтних робіт вчителі виконують своїми руками. Батьки майже не допомагають, у них свої клопоти. Найбільше дістається викладачеві трудового виховання Василю Курію. Особливе випробування взимку. Спробуй опалити вугіллям і дровами 18 стареньких печей. Подібні печі (грубки) малювали сільські художники ХІХ століття… Технічні працівники починають палити печі о 5-ій ранку, щоб хоч якесь тепло було до першого уроку…
У школі 360 учнів. А площа розрахована десь на 150 дітей. Навчання – у дві зміни. Оскільки село довге, то деяким дітлахам доводиться добиратися до школи шість кілометрів. І стільки ж назад… Це навіть з огляду на те, що середня школа має на початку села філію на кілька класних кімнат, а на протилежному кінці - порівняно нове приміщення основної школи (1- 9 класи) на 150 учнів. За нормативами, діти повинні ходити пішки до школи не більш ніж 2,4-2,7 кілометра. Якщо більше - має возити автобус. Але програма “Шкільний автобус” - у зародковому стані. Щоправда, середня школа має одну кінську силу - кобилицю Маню. Але її бережуть для господарських робіт… В осінні і зимові місяці перша зміна починається, а друга закінчується, коли надворі темна ніч. Можете собі уявити - темрява, хуртовина, засипана снігом дорога. Страхи підсилюють розповіді селян про напади на обійстя вовків… Учнів стараються відправляти додому групами у супроводі батьків чи вчителів. Щоб пришвидшити закінчення навчання, перерви скорочують до 5-10 хвилин…
Школа живе без фізичного, хімічного кабінетів, без спортивного залу. Коли немає снігу, діти грають у футбол. Взимку - шахи і шашки. А ще до класу заносять мати і роблять гімнастичні вправи… У школі з теплотою згадують вчителя фізкультури Івана Прища, який вже відійшов в інший світ. Свого часу він організував дітей на збір шипшини. За ці гроші купили лижі і спорядження...
- А де у вас “вигоди”? - запитую у директора. Микола Іванович показує на свіжопобілену дерев’яну будівлю метрів за тридцять від школи. Один бік для хлопців, інший – для дівчат.
Директор просить не знимкувати туалет. Мовляв, не сипте сіль на рани… Згодом, розмовляючи із завідувачем райво Мироном Волчанським, довідався, що внутрішні туалети є тільки у типових сільських школах. Але ними дозволено користуватися лише учням молодших класів, для старшокласників “вигоди” - на подвір’ї…
Мрія про Інтернет
Не все так зле. Либохорівська середня школа отримала новенький комп’ютерний клас. Це машини “Пентіум-4” з плоским екраном монітора. Викладатиме інформатику випускник Франкового університету, здібний комп’ютерник Михайло Їжик. Є у директора мрія - підключити школу до Інтернету, але цього не дозволяє зробити малопотужна телефонна станція.
Як же вчить дітей середня школа села Либохори? Успішність не гірша від багатьох інших шкіл області. Незалежне оцінювання знань одинадцятикласників засвідчило, що Турківський район - “середняк” в області, Либохора на таких же позиціях серед шкіл Турківщини. Цього року два одинадцяті класи закінчило 37 юнаків і дівчат. 12 вступили у вищі навчальні заклади Дрогобича, Львова, Сум, Харкова, Києва… Діти тут обдаровані природою. Гори мають свою благодатну енергетику…
Підростають майбутні першокласники
Нагадаю, на протилежному кінці села є ще основна школа. Це приміщення усім селом будували 14 років. Школа ця типова, з дотриманням усіх санітарних норм, окрім, звичайно, туалету. Не до порівняння зі старою аварійною школою. Немов зі стодоли зайшли у світлицю. Але директор цієї школи Василь Бринчак має свою гризоту – у школі, не маючи окремого входу і виходу, розмістився фельдшерсько-акушерський пункт. Виселити ФАП немає куди. Старе приміщення пункту розташоване на землі, яку вже приватизували…
Либохора живе очікуванням нової середньої школи. Цього року виділили 100 тисяч гривень на чергову переробку документації. За попередньою інформацією, виділення коштів і будівництво триватиме до 2011 року. Це буде школа на 450 учнів, з актовим і спортивним залами, з їдальнею, майстернями… Люди сподіваються, що стара школа до цього часу не завалиться. Буде школа - житиме село.
Хоча, за словами завідувача райво Мирона Волчанського, демографічна ситуація на Турківщині поки що викликає тривогу. Цього року, порівняно з минулим, кількість учнів в районі зменшилася на 220. По суті, відпала одна школа…
На фото: У цій школі міг би вчителювати Іван Франко.
(ЦЯ СТАТТЯ БУЛА ОПУБЛІКОВАНА КІЛЬКА РОКІВ ТОМУ У ГАЗЕТІ "ВИСОКИЙ ЗАМОК"http://archive.wz.lviv.ua/articles/58838)
