Мої крила - це тато і мама.

Моє щастя - здорові батьки.

І я літаю під небесами,

Допоки живі і зі мною вони.

В хвилини смутку і печалі,

Гублюся і не знаю шляху далі

Як в дитинстві, біжу до мами,

І поради питаю в тата.

Вони приголублять і втішать

Мене у бентежний час

Для них немає нічого більше,

Ніж прихилити небо для нас.

Шануймо, їх найрідніших,

Бо доля дитяча така.

У світі ми просто гості,

А без тата і мами - безнадійно дорослі!

І.Ф. 25.10.2015

Десь там аж за небокраєм

Птах милу свою шукає.

Він сильно втомився і не літає

Та шляху назад вже немає

Він розплющив маленькі очі

Пригадались йому зоряні ночі

Сльоза скорботно скотилася

Нічого вже більш не лишилося

Час промайнув, як прозора вода

У далечінь, і назад не верта

Розум холодний і серце гаряче

Розбудили мрію глибоко сплячу

Озирнувся, забувся, та не біда

Повернеться й згадає такі слова:

Мила, кохана, найкраща моя

Хоч немає тебе чи мене вже нема

Поки у небесах ще сонце сія

Любов наша вічно жива!

І. Ф. 04.10.2015

Ангел відкрив небеса

На краю плаче душа

І кличе до себе життя,

що забрала хвиля морська

подай мені руку і пригорни.

я піду з тобою лиш забери.

віднеси далеко-далеко,

де дихати вільно і легко

обійми мене обійми

заспокой і сльози утри.

візьми на крила й лети,

неси мене милий неси.

дай просто забутись, 

з глибокого сну розбуди,

поможи додому вернутись

і в скорботі не залиши.

надихни на нове існування

іншу любов, інше кохання,

бо давно вже нема вороття.

обірвалось моє золоте шиття.

залишу назавжди минуле,

його немає я все забула.

А майбутнє незвідане і далеке

Принесе білокрилий лелека.

Я збудую прекрасний дім 

І поселю свого ангела в нім.

І не буде вже болю і зла,

Бо навіки вільна душа.

І.Ф. 04.10.2015

Я малюю візерунки на вікні

Автобуса чи електрички

Сонце, дім і промінці,

Хороші і погані звички.

Хтось дивиться і усміхається

Не говорячи жодного слова

Подумає: дитина бавиться,

А мені вже близько 21го.

Ранок. Дороги і колії.

Я прокинулась вже,

Та хочеться спокою

І поспати 5 хвилин ще.

Минають, дні, тижні,

Пролітають і місяці

Питають: ти вдома був

У відповідь кажеш: ні.

Скучав за домом, правда

Сумку на плечі, і гайда

В автобус. І ти у дорозі

Скоро будеш на порозі.

Пізно. Це просто вечір

А я малюю на вікні

Автобуса чи електрички

Мрії і думки свої чудні

Мені 21, і це просто звичка.

І.Ф. 20.10.2015

мрії великі і незчисленні

часом банальні, прості і натхненні

мрії здійснюються і вмирають

вони або йдуть, або ж чекають

вони крокують або стоять

але ніколи в житті не сплять

мрії чарівні, дивні, прекрасні

просто сонячні і на диво ясні 

ними живе кожна людина

мрія - це щастя її половина.

знаю це станеться завтра

остання надія, остання крапля

мрії здійснюються без вороття

правда, ціною в життя.

ІF

Боюся закохатися у тебе

Тому, що ти всього лише мій друг.

І дзвін гучний летить у синє небо,

А я боюсь лишитися без тебе.

Не буду зізнаватись, що люблю,

Бо, розумієш, все не зовсім просто.

Наче без болю і без жалю

Я відпускаю. Ти був моїм гостем.

І.Ф.

Оманливе сонце,

Облудна пора.

Дивись, моє серце,

Як тратить життя

І в конвульсіях гине

В холодні часи

Вороже ярмо невситиме.

Дивися ж не спи!

Не спи не дрімай,

Моє серце гаряче,

Борися, живи, не вмирай

Обіцяю чекати терпляче. 

І.Ф. 30.09.2014

зупинилась. змучилась, втомилась.

озирнулася, назад подивилась.

поранена, скалічена, але не вбита

гіркою кров'ю і дощами вмита

земля святая українська.

а доля слізна материнська,

біжить, кричить і простягає руки:

рятуй же сина рідного від муки!

благає, плаче й молить Бога

щоб захистив від всього злого

щоб ангел їх своїм крилом

зігрів у холод лиш теплом

щоб не лилась солдатська кров

забери їх,Божа Мати,під небесний свій покров.

І.Ф. 12.09.2014р.

Скажи мені чому так вийшло?

Чому терплю я стільки мук?

Ми вже воюєм більше й більше,

А ти не бачиш, тобі все сходить з рук!

Ти ж мені клявся й присягався

Що більше вже не будеш, ні!

Знаєш: я не продамся і не здамся

Я вже втомився жити у ярмі.

Скажи: чому так сильно мучиш ти мене

Сибірським холодом, нещадним голодом?

Свята моя земля тебе кляне

Розвіяним солдатським порохом!

А посивіла мама стогне й плаче

Вона давно уже одна, як та билина.

Вона навік тебе осудить «небораче»,

Бо через тебе втратила і батька й сина.

Я так любив тебе, а ти ножа уткнув у спину,

А він, здається, ранив в саме серце.

Скажи: навіщо нищиш Україну,

Навіщо тобі ріки крові на земельці.

Ти досі бавишся у цифри

Ділиш мене на Захід і Схід

Та надії мої ще не зникли

Я захищу себе, від твоїх бід.

І.Ф. 21.12.14

Наш брат повернувся додому,

І всім новину повідомив.

Хоч до кінця не усвідомив,

На мить зупинився і сповістив:

"Війни більш немає!"

А потім тихенько вікно відчинив

І знову почав говорити:

Поки я був там, командир інформував

А значить озброював і захищав.

Про черговий обстріл дав знати, 

Перед старшими став звітувати,

Для медійників ропортувати. 

Щоб вони тримали в курсі всіх подій,

Що ми ще досі на землі своїй, 

Щоб доносили, нашіптували і говорили, 

Афішували, оголошували, у дзвони дзвонили,

Кричали і в трембіти гуділи.

Про все, що було розповіли.

Про біль і про втрати

Про заплакану сивую матір,

Про батька і сина, що пішли воювати

І сестру, яка не уміла чекати

Зібрала усе і пішла помагати.

А все тому, що своїх не хотіла втрачати

Хай увесь світ про це знає,

Хай кожен щебече й співає.

Про боротьбу конечну вірші складають,

Бо герої живі, вони не вмирають!

І.Ф. 15.03.15