Скажи мені чому так вийшло?

Чому терплю я стільки мук?

Ми вже воюєм більше й більше,

А ти не бачиш, тобі все сходить з рук!

Ти ж мені клявся й присягався

Що більше вже не будеш, ні!

Знаєш: я не продамся і не здамся

Я вже втомився жити у ярмі.

Скажи: чому так сильно мучиш ти мене

Сибірським холодом, нещадним голодом?

Свята моя земля тебе кляне

Розвіяним солдатським порохом!

А посивіла мама стогне й плаче

Вона давно уже одна, як та билина.

Вона навік тебе осудить «небораче»,

Бо через тебе втратила і батька й сина.

Я так любив тебе, а ти ножа уткнув у спину,

А він, здається, ранив в саме серце.

Скажи: навіщо нищиш Україну,

Навіщо тобі ріки крові на земельці.

Ти досі бавишся у цифри

Ділиш мене на Захід і Схід

Та надії мої ще не зникли

Я захищу себе, від твоїх бід.

І.Ф. 21.12.14