«Дєдю, чуєте, то вже чєс віходити до колії» («Камінний Хрест» В. Стефаник)

Проблема, яка турбує багатьох 

     Проблема еміграції завжди була і зараз залишається актуальною для людства. Вона буває добровільною і вимушеною. Яскраво виразив тему еміграції Василь Стефаник у новелі "Камінний хрест". Люди виїжджають за кордон з різних причин: найчастіше у пошуках роботи, для того щоб забезпечити сім’ю, дати своїй дитині хорошу і якісну освіту, дехто виїжджає через політичні погляди або з метою розширити бізнес. До причин еміграції також належать труднощі або неможливість отримати (або продовжити) навчання, реалізувати свій творчий потенціал.
     На залізничних коліях кожного дня у напрямку незвіданих земель рухаються поїзди, на перонах і вокзалах юрмляться сотні, тисячі людей з неймовірно важкими багажними сумками і їдуть не знаючи, що на них чекає там за вікном потяга. Експертам важко назвати точну цифру щорічного виїзду з України, однак вона коливається в межах 1,5-7 млн. ​​осіб. У Міжнародній організації з міграції називають цифру в 2,5 млн. чоловік. Українці зазвичай виїжджають до Чехії, Італії, Іспанії, Росії, Польщі. Молоде покоління мігрує для того, щоб отримати освіту, але потім «ніхто не хоче повертатись із балу на корабель». Ніхто не повертається щоб підняти з колін свою Україну, бо не бачить в ній перспективи.
      Українська діаспора розсіяна по всьому світу, вона – могутній етнографічний кущ, котрий живиться культурою своєї Батьківщини береже її традиції, звичаї та обряди.
      Нещодавно познайомилась з досить цікавим чоловіком, який охоче розповів мені про подорожі та важкі заробітки за кордоном. В Італії, чужій і далекій країні, незважаючи на всі перспективи, які відкривала перед ним вища освіта, яку він здобув там, давали йому можливість отримати престижну роботу та працевлаштуватись, але з особистих поглядів він обрав шлях назад на рідну землю. Усвідомлюючи те, що зараз в Україні не так легко знайти роботу за фахом, він ризикнув. З великим трудом влаштувався на роботу і намагається принести користь своїй державі. Шкода, але таких ентузіастів небагато і з кожним роком їх стає все менше. Найбільше від цих всіх від’їздів приїздів страждають діти маленькі, великі немає різниці просто вони майже не бачать своїх батьків їх виховують бабусі і дідусі, або зовсім посторонні люди, яких знають батьки. Страждають обидві сторони – батьки, бо не бачать перших кроків у майбутнє і діти яким бракує материнської ласки і батьківського доброго слова. Ці діти самі себе виховують і хто там знає, де і що вони роблять, адже вони залишені зради їхнього ж «блага» Але життя змушує робити радикальні, іноді не до кінця обдумані вчинки сподіваючись, що все на краще. Найбільші українські діаспори знаходяться в Канаді, Росії, США та Казахстані. Якби повернути їх додому то держава б процвітала і не було б такого безпорядку який ми спостерігаємо зараз.