Трішечки про себе

        Ніколи не була гордою. Незаю добре це чи погано. Виросла у хорошій сім'ї, хоч не заможній, зате веселій, в домі, де назавжди вирував спокій оскільки за мною народились ще два брати і сестра) я дуже сильно іх люблю і не відчуваю якоїсь вивищеності лише через те, що я найстарша. Вони мої друзі моя маленька опора в житті. І звичайно мама і тато, які хвилювались і хвилюються за кожен мій крок. Іноді в мене з'являється відчуття, що вони бояться відпустити мене у доросле і самостійне життя, хоча й розуміють, що я вже не така маленька.
        Тож коли я приїхала на навчання і поселилась в гуртожиток мені було зовсім звично знаходитися в цьому вулику вічногудучих бджіл, хоча не кожного тут можна назвати трудящою бджолою, зате всі мають якийсь певний авторитет мені його заслужити вдається дуже важко , бо живу я не у своїй тарілці. Але коли я приїжджаю додому, то все змінюється, я стаю розкутішою відвертішою я маю, що сказати і маю про що розказати. Коли заходжу у завжди відчинені переді мною двері мене зустрічає маленький братик із широко розпростертими ручками, обіймає і говорить говорить, говорить що скучив, і коли збираюсь назад не хоче відпускати мене, але куди подінешся обов'язо кличе і він стоячи на порозі махає мені "па-па" своєю маленькою ручкою і каже: "Скучиш - приїдеш" і ще не розуміє, що я вже сумую ще не поїхавши)