не хочу...

Не хочу жити
Все втратило сенс.
Краще забути й згоріти
В пекельному полум'ї
зоряних меж.
Забула як радіти
Усьому, що довкола є.
Хіба можна так сильно хотіти
Забути саму себе?
Біль нестерпний серце мучить
І слів немає ні для кого,
Ніхто не скучить
Навіть якщо пропаду надовго.
Одна надія -
Віра у те, що все мине;
Тихо вітер повіяв
Він скоро й мене віднесе.
Відчуваю нестерпну слабкість
Душевну й тілесну теж
Отруту людську і звабність
Кидаюсь між двох вогнів
Немає виходу, а все ж
Життя нам дане лише раз
Прожити треба гідно
Без перебільшень і прекрас
Ти справді станеш вільним.
Або залишишся невільником
Давно забутих мрій
Заживо відчуєш ти себе покійником
Загублений у ярості земених препетій
Не хочу жити,
Бо немає долі
Не хочу сильно так терпіти,
Коли на рану сплять солі.
Коли за горло душать,
Що стане сил,
Скоритись теж примусять
Тому, хто плум'яні замки звів.
Лиш сильнний духом, серцем чистий,
Хто знає вчинкам і любові ціну
Не гляне на думки, й на те що там казали інші
А я ніколи вірити не кину.