Ось і знову потрібно повертатися у місто
величі, краси, історії - місто лева. Воно вже так близько… за вікном минаю
сотні кілометрів, тисячі будинків, але розумію, так треба. Обов’язок і мрія
кличуть і манять мене за собою і я йду, як вірний раб,який проданий і відданий
своєму пану всім своїм єством.
Львів, ти не любиш мене!!! Від самого
початку ти не прийняв мене і я зрозуміла, що за місце у твоїх розкішних
історичних просторах, на твоїх вулицях мені доведеться боротися, або здатися, але
я не з тих, хто так швидко зневірюється і відмовляється від своїх бажань. Тут я
вільна у всіх сенсах цього слова, але й невільниця всіх своїх комплексів,
недоліків, іноді здається, що в мене їх занадто багато так, що боюсь навіть
ворухнутися неправильно.
Львів, чому ти хоча б на хвилиночку не хочеш мені
піддатися? Чому закриваєш пере до мною свої двері, не впускаєш у ритм свого
шумного і рухливого життя? Сподіваюсь ти звикнеш до мене, а я до тебе, зрештою
нам разом бути ще довгих чотири з половиною роки тож давай станемо друзями.)))
Немає коментарів:
Дописати коментар