СРІБНА СЕРЕЖКА

Вокзали. Колії, поїзди, електрички. Годинник. Час прибуття і час відправлення. Люди.  Всі рухаються, метушаться, поспішають. Шукають своє місце, знаходять, сідають і зникають.  Попереду сотні, а то й тисячі кілометрів. Цікаво кого сьогодні ти зустрінеш? З ким поділишся своїми переживаннями, кому розповіси те, що зазвичай не розкажеш навіть найкращому другові. І чим поділиться з тобою той, хто сидітиме навпроти чи поруч з тобою. Люди: діти, хлопці, дівчата, зовсім зрілі чоловіки, жінки і поважні дідусі чи бабусі, або ж феєрична суміш і тих і інших, хоча зазвичай так і є, коли ти подорожуєш електричкою, яка курсує на далекі відстані і якщо тобі до кінцевої, ну майже,  до кінцевої. Електричка сполученням Львів-Турка, курсує щоденно. Це самбірський напрямок і, можливо, тому  вона зупиняється на кожному кроці. Цей маленький недолік робить подорож цікавішою, а все тому що весь час обличчя того, хто кілька хвилин тому розмовляв з тобою змінюється на нове, свіже і неповторне і все починається заново: знайомство і нова історія, історія життя  села, міста, простого хлопця чи цікавої балакучої бабусі. Та коли вже про все поговорили, все проаналізували наступає мить тиші у якій зовсім не сумно, бо хочеться маленького відпочинку в подорожі. Величезні відстані які розлучають нас з домом можуть подарувати неймовірні  рівнинні і гірські краєвиди не за зовсім чистим вікном електрички. 

Вмостившись зручніше починаєш роздивлятись, що твориться навколо тебе. На сусідньому кріслі весела дівчинка Марічка з проворною вдачею якби могла то нагодувала б булочкою весь вагон. Чи бабуся, яка повертається від дочки і везе з собою справжнє, домашнє, запашне виноградне вино. І тут виявляється, що на сусідніх кріслах, її односельці теж звідкись вертаю додому  до рідного краю. І так нас стає все більше, компанія стає гучнішою, цікавішою і веселішою. Тут почуєш розмови на різні теми та дізнаєшся про те, чого досі не чув і не міг би й уявити.

А там далі позаду сидить молода пара і переглядає якийсь комедійний фільм (це видно з того що вони часто перебивають своїм, іноді шаленим сміхом, тихеньку розмову своїх сусідів навпроти).  А он там попереду дрімає дідусь легенько спершись на старечу трудящу руку.

В якийсь момент це все зникає. Одна зупинка, інша –  нічого цікавого не відбувається, а за вікном все так само минають кілометри, миті які іноді просто фізично не встигаєш сфотографувати своїми карими і всеохопними очима.  Та тільки ти встигаєш на хвилинку задуматись і заглибитись у свої думки чи у читання фантастичної книжки, як тут електричка робить свою чергову зупинку, ти  автоматично вже повертаєш голову до вікна, щоб побачити, хто зараз зайде. А там на пероні стоїть чарівний смуглявий хлопець зі срібною блискучою сережкою на лівому вусі. Так захотілось щоб він зайшов  і сів навпроти. На велике здивування так і трапилось. А з ним гамірна весела компанія застрибує до вагона і тут починаються жарти і знову знайомство. Вася, Діма, Юзик та найстарший у цій групі електриків Володимир Йосипович. Всі вони з різних куточків Львівської області, але об’єднані однією справою, однією роботою.

Це знайомство тривало недовго, вони проїхали всього на всього три зупинки, але залишили стільки емоцій, вражень. Напевне всі вони залишаться в пам’яті навічно , а особливо той, з блискучою сережкою. Буває зустрічаєш таких людей, яких не хочеш відпускати, але вони нам дані лише на мить, напевно для того щоб чогось навчитися. А може, для того щоб просто пам’ятати їх, пам’ятати все життя. І прагнути зустрітися з ними знову, тільки цього разу вже не втратити можливість взяти чи залишити якісь контакти, а далі стати друзями чи колегами, а в гіршому випадку, знайомими. Тільки тепер момент не втрачений.

Далі був пан Василь, який поцікавився книжкою яку я читала, і так слово поза слово зав’язалась розмова. Станція «Розлуч»  і тут залишаюсь сама вже ніхто не підсідає розлучилась зі всіма і залишилась з думками на самоті, а за вікном рівнину замінили гірські простори, ще три тунелі і кінцева.

Ну ось нарешті прекрасне чарівне гірське місто Турка, яке ще називають великим селом. Електричка випльовує на перон тих, кого не розгубила по дорозі на інших станціях. Та подорож на цьому не закінчується. Із залізничного вокзалу швиденько прямую до автобусного. Моя мета маленька провінція Либохора. Залишилось ще зовсім небагато всього лише 58 кілометрів несправної дороги, де з тебе може не тільки  всю душу витрясти, а сам автобус приїхавши до кінцевої може не дорахуватись якоїсь деталі, а в гіршому випадку коліс. На додачу це ще  дві години стояння на одній нозі або ж висіння у повітрі без можливості впасти. Звичайно таке трапляється у базарний день, хоча і в будень може бути не краще. Хоча іноді рейсова маршрутка Турка-Либохора може бути практично порожньою і можна навіть зручно умоститись біля вікна. Тут немає вибору це вже як пощастить. За вікном гори. Все ближче і ближче до рідного дому, а там і до своїх Карпат.

Напоєне радощами дня сонечко ще виблискує своїм проміннячком з-за високої гори. Ось і зупинка. Я вдома. 

«Учися, щоб сіяв добро поміж люди,

І вічно жить будеш, не згине твій слід!» 

(Володимир Масляк)

Українська мова – національна мова українців. Нею послуговуються мільйони людей по всій Україні та поза її межами.  Мова – сукупність звуків, букв, слів, речень, текстів, монологів, діалогів, полілогів – все це творить її цілісність як формотворчу одиницю великої і сильної країни.

Як прекрасно усвідомлювати, що ти знаєш свою мову і можеш навчити її ще когось; дорогу і найріднішу тобі людину. Посіяти добру мовну зернинку у душу маленького щастя, зернинку, яка ростиме разом з дитиною і проросте у ній пишним колоском материнського рідного слова. Колись давно в дитинстві, коли ми з братом  ще зовсім були дітьми, батько  завжди повторював  одну і ту ж приповідку: «Учися дитино, учися голубко, бо доля не мати і розум не спить. Розум вода не забере, й вогонь не спалить». Ніколи не могли збагнути цих слів тоді до кінця, аж поки не перестали бавитись в дитинство.

 Особливу увагу батько завжди звертав на вивчення рідної української мови, бо вважає, що  кожний  громадянин   мусить добре  пам'ятати  й дiтей  своїх того навчати,   що наймилiша  мова  в цiлому свiтi – то мова рiдна. Щоб потім йому не було соромно за те, що він посіяв щось недобре та не навчив своїх дітей розуму, не дав чітко і ясно зрозуміти хто ми є насправді приповідаючи ще одну народну мудрість: «Ворог батько, ворог мати, що не вчили сина,бо він іде у світ блукати, мов та сиротина».

 Українці – народ розумний, і він знає про що говорити і коли говорити. Про мову вони склали неймовірно багато легенд, казок, оповідань. В своїх словесних, писемних творіннях люди зображають її неймовірно красивою дівчиною у барвистому віночку з польових квіток, у чарівній українській вишиванці з довгою косою та неймовірно чистими очима, досяжною мрією, яка здійснюється, варто просто побажати, показують її неоціненним скарбом подарованим нам Всевишнім для того, щоб не змарнували і не загубили в на півдорозі.

Створив Господь на світі звірів прудкими, сильними, птахів з крилами, які допомагали їм літати високо в небі. Тільки людині він не дав ні великої сили, ні міцних крил. Зажурилася людина й прийшла до Бога, почала нарікати на свою долю.

Всевишній вислухав скарги людини на важке життя і сказав, що має вона найцінніший скарб, якого не дано звірям і птицям — мову. Адже мова сильніша за будь-яку силу, скоріша за найпрудкішу тварину. Пообіцяв Бог, що мова все замінить людині, ніде не дасть загинути. Однак і людина повинна розуміти, який неоціненний скарб отримала — берегти мову, як зіницю ока. А якщо втратить вона її, то загубить і душу, і силу.

 І ще одна їх надзвичайно приваблива риса українців – це терплячість, якою довгі роки користувалися недоброзичливці аж до тепер. До моменту, коли всесильній козацькій нації стало несила терпіти ганебні наклепи та знущання.

Сироти без роду й племені, без свого національного «я» практично ніде нічого не досягнуть в житті, бо ж в них немає з народження закладеної родової ознаки, те що відрізняє їх від рабів тоталітарної системи українофобства, що є проявом нетолерантності, як і будь-який расизм чи шовінізм.

Важливо відзначити те, що далеко не останню роль у вихованні та вивченні рідного слова відіграє школа. В якій діти проводять своє прекрасне дитинство і зустрічають юність.  Школа – це вічні спогади на все життя, бо там ти залишаєш краплиночку свого дитячого серця, а вона взамін  віддає тобі частиночку себе. Безцінний взаємообмін закарбований у нашій пам'яті і нашому серці, який ніколи-ніколи не згасне, а буде сяяти небесною зіркою для нас цілу вічність. Школа – це просто захоплива, добра, чуйна розуміюча, хоча й іноді не зовсім справедлива система: система оцінок, система ставлення до тебе (і тебе до інших), та система рівності. Маленький безцінний досвід представлений одинадцятьма роками життя з однокласниками, друзями, які переживали з нами ці почуття, трудилися, росли і вчилися не лише математики, географії, біології, літератури, а вчилися життя. Тож те якою мовою ми зараз говоримо напряму залежить не тільки від батьків.

Тут варто зазначити, коли дитина виростає і стає дорослою свідомою особистістю і нищить своє рідне українське забуває і говорить, що його немає , при тому народившись тут, плює в душу , витирає об неї свої брудні ноги, і ранить чисте та непорочне рідне материнське серце своєї мови, не може, немає права називатись людиною, патріотом своєї держави.

В приклад можна дати кілька таких зауважень та подій, що стосуються власне недавнього часу.


«Зазіхання на українську мову та культуру стало ознакою теперішньої влади. Останнім часом українська мова піддається атакам у різних сферах – від радіо й телебачення до дитячих садків».


Як дослідив журналіст Інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко, «колишнього президента у його відрядженнях за кордон, профінансованих бюджетом України, не супроводжує жодне (!) україномовне видання». В 2011 році у поїздки з В.Януковичем їздять журналісти газет «Комсомольськая правда в Українє», «Ізвєстія в Українє», «Сегодня», «Факти», «2000», «Кієвскій тєлєґраф», журналу «Профіль», сайтів «Обозрєватєль» та lb.ua. При цьому звертає на себе увагу те, що газета «Кієвскій тєлєґраф» була закрита ще в грудні 2010 року».


В Україні зросла частка школярів, що навчаються українською мовою та випускників, які складали державною мовою тести ЗНО. У кінопрокаті збільшилося частка фільмів, дубльованих або озвучених українською. Проте на телебаченні, радіо, в друкованих медіа, рекламі та сфері послуг російська продовжує витісняти українську. Про це свідчать результати аналітичного огляду «Становище української мови в Україні в 2013 році»,


В прайм-тайм вісім найрейтинговіших телеканалів у жовтні частка російської мови в ефірі складала понад 50%, української – 31,8%. Водночас скоротився час «двомовних» ефірів.


Моніторинг 6 нейрейтинговіших радіостанцій засвідчив, що частка пісень українською мовою у їхньому ефірі продовжує падати з року в рік і становить 2,2%.


Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою, зросла на 0,1% і становила в 2012/13 навчальному році 82%.


На 1,5% - зросла кількість школярів, що навчаються українською на Донеччині. Водночас у Луганській, Одеській областях та Криму цей показник, знизився на 0,4-0,5%, а частка учнів, що навчаються російською зросла.


Причому в Криму українською навчаються лише 7,4% школярів, а влада перешкоджає відкриттю нових українських шкіл чи класів навіть попри письмові заяви батьків.


Для складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання в 2013 році українську мову обрали 82,7% від загального числа випускників, що на 1,7% більше, ніж минулого року. Наприклад, тест з математики вирішили складати українською 80,2% випускників. У Києві цей показник сягнув 98%, у Дніпропетровській області 83%, в Донецькій 34%, в Криму – лише 7%.


У кінопрокаті зросла сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою. Цього року це 71,3% фільмів, тоді як минулого - лише 64,8%. Решта 28,7% фільмів (переважно російського виробництва і озвучені російською мовою) мають українські субтитри.


Частка газет, що видаються українською мовою, знизилася в 2013 році до 30,2%, а журналів, навпаки, піднялася, однак становить мізерні 18,5%.


Лише 50% книг надруковано в Україні державною мовою, причому більшість з них – навчальна література, а масований імпорт книг з Росії в рази перевищує випуск книг в Україні.


Проведені в 2012-13 рр. всеукраїнські соціологічні дослідження засвідчили, що українську мову вважають рідною 50% респондентів, російську – 29% і однаковою мірою обидві мови – 20%. Приємно чути українську мову від незнайомців 37,8% респондентів, а російську – 15,4%. Натомість неприємно чути українську мову лише 1,2% опитаних, російську – 5,6%.


Незважаючи на таке позитивне сприйняття української мови, продовжується процес «повзучої русифікації» сфери послуг, реклами, торгівлі.


Так, за підсумками моніторингу кафе і ресторанів у 29 великих містах (усі обласні центри та всі міста з населенням понад 300 тис. людей) лише 46% закладів харчування мають українську вивіску, лише в 49% надруковано меню українською і тільки з 36% закладів персонал обслуговує україномовних клієнтів українською мовою.


При цьому ситуація дуже різниться залежно від регіону. У південних і східних областях україномовних клієнтів майже завжди обслуговують російською.


Упродовж року в зазначених 29 містах зросла частка російської мови в зовнішній рекламі. Українською мовою розміщено рекламу на 68% бігбордів (минулого року – 71%). Про все це повідомляє журнал «Український тиждень»


http://tyzhden.ua/

Ось такі втішно-невтішні новини та прогнози  щодо вивчення та використання рідної української мови.

Завжди варто пам’ятати, а будучи дорослими шанувати мову рідну, мову своїх батьків, дідів та прадідів, бо з них все почалося, а продовжувати нам та нашим дітям. Тож щоб залишитись навічно справжньою козацькою українською нацією варто ніколи не забувати про свою мовну приналежність, та дбати про її природну красу і чистоту.

.

Мово рідна! Так дзвінко лунає твій спів

Його не здолати нікому впродовж віків

Рідна мова, то пісня моя колискова,

Та, що в дитинстві матуся співала

І нею так ніжно навчала.

Мова, як небо, як зорі,

Вона, мов хмари оті пурпурові.

Мова – це пісня, що лине зорею в світи

Мова до якої нам так солодко йти.

Мова як жито у полі й волошки в блакиті

Такої як ти немає у цілому світі