Трішечки про себе

        Ніколи не була гордою. Незаю добре це чи погано. Виросла у хорошій сім'ї, хоч не заможній, зате веселій, в домі, де назавжди вирував спокій оскільки за мною народились ще два брати і сестра) я дуже сильно іх люблю і не відчуваю якоїсь вивищеності лише через те, що я найстарша. Вони мої друзі моя маленька опора в житті. І звичайно мама і тато, які хвилювались і хвилюються за кожен мій крок. Іноді в мене з'являється відчуття, що вони бояться відпустити мене у доросле і самостійне життя, хоча й розуміють, що я вже не така маленька.
        Тож коли я приїхала на навчання і поселилась в гуртожиток мені було зовсім звично знаходитися в цьому вулику вічногудучих бджіл, хоча не кожного тут можна назвати трудящою бджолою, зате всі мають якийсь певний авторитет мені його заслужити вдається дуже важко , бо живу я не у своїй тарілці. Але коли я приїжджаю додому, то все змінюється, я стаю розкутішою відвертішою я маю, що сказати і маю про що розказати. Коли заходжу у завжди відчинені переді мною двері мене зустрічає маленький братик із широко розпростертими ручками, обіймає і говорить говорить, говорить що скучив, і коли збираюсь назад не хоче відпускати мене, але куди подінешся обов'язо кличе і він стоячи на порозі махає мені "па-па" своєю маленькою ручкою і каже: "Скучиш - приїдеш" і ще не розуміє, що я вже сумую ще не поїхавши)

не просто так)

http://youtu.be/U7g1Q4TAktk

Футбол вперше) стадіон "Україна"

      Ніколи не цікавилась футболом, але сьогодні особливий день. Подруга, що отримала квитки на матч Карпати-Шахтар, не відомо від кого, запропонувала піти розом з нею. Рішення було спонтанне, я навіть не осмилюючи всієї ситуації дуже швидко погодилась. Гра була дійсно захоплюючою ніколи не думала, що футбол це так круто. Мені було якось байдуже хто виграє, головне це атмосфера яка була на трибунах. Третій сектор і початок гри все це так захоплююче, що просто немає слів, їх просто бракує для того, щоб висловити своє захоплення. А як енергійно підтримували свою команду львівські вболівальники, коли вони почали вигукувати різні кричалки, здавалося сектор вибухнув жаром вулкану з зелоно-білою лавою і круговерть "маленькими вертольотиками" - шарфами що були неодмінними атрибутами кожного вболівальника.

       Хоч як сильно намагалися вибороти перемогу "львівські зелені леви" гра завершилась з рахунком 2:1 на користь донецької команди.Незважаючи на всі намагання вболівальників закидати команду суперників сніжками.

н

Думки

Завжди шукаю відповіді на прості питання
Коли знаходжу, то вбива мене вагання,
Не сподіваюсь ні на що у світі,
Лише на Бога, бо треба якось жити
Хвилююсь часто за дрібниці різні,
За вчинки зухвалі і грізні.
І переконую себе у тому,
Що все мине, коли прийду додому.
Поставлю чайник хай кипить
Допоки моє серце спить.
Допоки все на світі спочиває
Й мене немає уже давно немає.
Я блукаю. Мені потрібен спокій
Життя минає і його сенс глибокий,
Невартий поруху руки,
Коли даремні так твої думки.

не хочу...

Не хочу жити
Все втратило сенс.
Краще забути й згоріти
В пекельному полум'ї
зоряних меж.
Забула як радіти
Усьому, що довкола є.
Хіба можна так сильно хотіти
Забути саму себе?
Біль нестерпний серце мучить
І слів немає ні для кого,
Ніхто не скучить
Навіть якщо пропаду надовго.
Одна надія -
Віра у те, що все мине;
Тихо вітер повіяв
Він скоро й мене віднесе.
Відчуваю нестерпну слабкість
Душевну й тілесну теж
Отруту людську і звабність
Кидаюсь між двох вогнів
Немає виходу, а все ж
Життя нам дане лише раз
Прожити треба гідно
Без перебільшень і прекрас
Ти справді станеш вільним.
Або залишишся невільником
Давно забутих мрій
Заживо відчуєш ти себе покійником
Загублений у ярості земених препетій
Не хочу жити,
Бо немає долі
Не хочу сильно так терпіти,
Коли на рану сплять солі.
Коли за горло душать,
Що стане сил,
Скоритись теж примусять
Тому, хто плум'яні замки звів.
Лиш сильнний духом, серцем чистий,
Хто знає вчинкам і любові ціну
Не гляне на думки, й на те що там казали інші
А я ніколи вірити не кину.