вівторок, 14 травня 2013 р.

Справа пера



Нещодавно відбулась презентація книги «Бойківські латканки» відомого етномузикознавця та краєзнавця Петра Зборовського Нам вдалось між ділом поспілкуватися з ним тет-а-тет. Та задати йому кілька запитань.

- Чому саме бойківський край є для вас джерелом черпання мудрості?

- То, напевно, так мало статися тому, що я можу глянути іншими очима на кожен куточок. Коли приїжджаю в якесь нове село, то мені цікаво все від музики до архітектури, для жителів це все буденність і вони не помічають цього всього. Як заходжу до людей стукаю і визирачи з-за дверей, питаю чи розкажуть мені про латканки, а бойки гостинний та веселий народ, просять в хату кажучи, що за порогом немає нічого.

- Як виникла ідея створити таку книжку?

- Я давно хотів зробити щось унікальне. Ця книжка для мене є справді частинкою минувшини, і в певній мірі чимось, геніальним і чудовим завершенням циклу моїх довготривалих пошуків старожитностей. А ідей в мене ще багато тільки б встигнути все написати та розказати, бо роки даються в знаки. Книжка підсумок великої понад десятилітньої історії вона видана з метою пам’яті, щоб питання спадщини не лишалось пустим звуком. Вона забиває пробіл у фольклористиці своєю довершеністю. Перша книга пов’язана з етнографічними піснями видана у 2002 році накладом вісімдесят примірників. До неї додані ще господарські, жнивні та сінокісні латканки.

- Чим плануєте порадував свою читацьку аудиторію далі?

- О, то я ще не знаю в мене багато незакінчених статей, монографій, нарисів, але чіткої визначеності не маю. Та й важко це все, бо немає фінансування. Зазвичай видаю все своїми силами, але є люди які часом допомагають мені. Це ті ентузіасти які стараються відновити і досконало відтворити історію бойківського краю.

Рідна сторона



     Оповите довкола прекрасними мальовничими горами місто Турка, його територія складає 1193кв. км.

     Турківський район є одним з двадцяти районів Львівської області. Крайніми точками звичайно є гори. Межує Турківщина зі Старосамбірським, Дрогобицьким і Сколівським районами. На заході - з Державним кордоном України - Польщею.

   У цьому дивовижно красивому краю є такі джерела інформації як: радіо «Карпатський гомін» та газета «Бойківщина».

     Газета «Бойківщина» - це видання Турківської районної ради. Вона є народним часописописом і виходить з 25 серпня 1990 року раз на тиждень тиражем 2682 примірники у форматі А-4. Газета видається також в електронному варіанті та має свою поштову скриньку. Видання призначене для обмеженого кола осіб, які проживають у цій місцевості. Раніше вона називалась «Ленінський шлях».

     Головний редактор добра і чуйна людина завжди ладен допомогти в будь-якій справі і починаннях Василь Васильків. Відповідає за випуск Володимир Бабич, за комп’ютерну верстку – Костянтин Малетич. Часопис набирають, зверстують та віддруковують у видавничому відділі редакції «Бойківщина» Саме ця газета стала об’єктом нашого довготривалого дослідження від 15 грудня до 27 квітня.

      Видання досить колоритне та не скупе на різноманітні слова, трапляються вони досить часто, щодо іншомовних слів, то вони теж не є винятком, хоча газета пишеться для простого народу журналісти, які працюють в редакції не вважають своїх читачів, так би мовити, не здатними розібратися у доцільності вживаних слів.

За час нашого дослідження траплялися такі слова

Архаїзми : парчі, горно, улоговина, наперсток, яфини, латканки, бургомістр, нагай. Іншомовні слова: відеоекологія, інклюзивна форма освіти, тифлотехнічне обладнання (принтери зі шрифтом Брайля), топографічний, остарбайтера, патологія, корупція, протекціонізм,

Бойківщина багата на різні досить влучні афоризми, вислови та фразеологізми , попри те, що це районне видання.

Дуже часто трапляються такі милозвучні заголовки:

Хоч не в призерах, але задніх не пасли,

Не цураймося роду свого, його звичаїв та мови,

Школа на семи вітрах,

Сто журавлиних весен

Він мої очі серце і голова.

Послизнувся, впав, отямився – гіпс,

Вона мені за пісню і сльозу.

Вернись зі спогадів,

В статтях траплялися такі влучні вислови

«Кожне ремесло має свою тайну і живе вона в серці майстра. А найбільша тайна в тому, що коли майстер творить, його оберігає Творець.», живий факел, Операція «пішохід», Всюди – добре, а вдома – найкраще, Яка людина, такий світ і навколо неї, Світ це дзеркало, і в цьому дзеркалі відображається твоя душа.

Фраза яка нас надзвичайно вразила своєю правдивістю,

Селяни є такі інтелігентні!

І темні є такі професори.

Ось так вдвох стрічках можна побачити глибокий зміст
    Помилки допускаються, бо в газету подають свої матеріали люди з різних управлінських органів міста Турка. Було таке словосполучення краще відноситись замість краще ставитись. І ще одне, що надзвичайно часто трапляється, це не зовсім правильні переноси складів, це пов’язано з розміром колонок.
Висновок

      Видання гідне своєї назви, та має право на своє існування. Хоча воно невеличке, зате дуже зручне і компактне. Незважаючи на виявлені помилки, можна сказати, що люди які відповідають за газету вправні майстри, бо вміють донести інформацію до простого читача легко і доступно.
     Автори користуються досить простими словами та короткими, лаконічними реченнями. Завдяки цьому газета вирізняється надзвичайною простотою і цікавістю для своїх постійних передплатників.

неділя, 21 квітня 2013 р.



Вокальна бойківщина 

ЗАКРИТА СТОРІНКА В ІСТОРІЇ 

Презентація книги етнографа та фольклориста Петра Зборовського та єтномузикознавця Ірини Федун "Бойківські Латканки" відбулась у Львові по вул. Коперніка , 40а в приміщенні Обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Вийшовши з машини Петро Андрійович несе в руках важкі сумки в яких багато книжок. У приміщенні будівлі готується до виступу та гідного представлення своєї збірки. Для початку викладає книжки про бойківський край які вже видані. І тут посеред усіх цих гарно вималюваних шедеврів пан Петро кладе по центру винуватицю торжества, й між ділом розповідає про латкання, як жанр народного співу бойків, корені якого губляться не тільки у літах, а й у тисячоліттях. Особливість у тому, що воно пропадає, тому треба фіксувати поки є можливість і є такі люди, які готові поділитися своїм віковим досвідом і знанням минувшини.

Його збірка - це увіковічена історія Карпат, де кожне село – музикальне, а бойківська латканка, за словами Зборовського, багата якістю. Знаючи про те, що він з півдня України виникає питання: чому саме бойківський край є для нього джерелом черпання мудрості.

З усмішкою відповідає: «То, напевно, так мало статися тому, що я можу глянути іншими очима на кожен куточок. Коли приїжджаю в якесь нове село, то мені цікаво все від музики до архітектури, для жителів це все буденність і вони не помічають цього всього. Як заходжу до людей стукаю і визирачи з-за дверей, питаю чи розкажуть мені про латканки, а бойки гостинний та веселий народ, просять в хату кажучи, що за порогом немає нічого».

На презентацію приїхало Львівське телебачення, а також гості з Франкового університету та інші поціновувачі етнічної культури. Микола Миколайович Ільницький Член-кореспондент Національної академії наук України, , професор, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету імені Івана Франка сам колись збирав і друкував їх в журналі «Жовтень» особливо звуковий колорит заворожує його, можливо, науковці не помиляються у своїх здогадках щодо магічності цих трирядкових народних творів. Юрко Антоняк фізик за фахом, член неурядової організації «Зарваницька громадська ініціатива» говорив, що давно навіть напам’ять декілька знає, бо мама його дружини теж співала, цікавилась і збирала цей фольклор.

Почав пан Петро зі вступного слова привітавшись з усіма з захопленням розповідає про своє надбання:

Книжка підсумок великої понад десятилітньої історії вона видана з метою пам’яті, щоб питання спадщини не лишалось пустим звуком. Вона забиває пробіл у фольклористиці своєю довершеністю. Перша книга пов’язана з етнографічними піснями видана у 2002 році накладом вісімдесят примірників. До неї додані ще господарські, жнивні та сінокісні латканки. Розповідь плавно перейняла Ірина Федун почавши з того, що музика бойківського весілля найнезвичайніша і вирізняється своєю вокальністю, а її тексти зберігаються в архіві Львівської державної академії, використовуються як наукова генетика неординарної пісні. Особливо вирізняються весільні латканки у книзі Петра Зборовського їх нараховується приблизно сім типів.

Жнемо барвінок, жнемо

Жнемо барвінок, жнемо

Від Бога ласки ждемо…

***

Благослови татуйку,

Благослови татуйку,

Своє любе дитятко…



Тут почалось найцікавіше: представлення самих латканок, точніше їх звучання у виконанні Люби Василівни Федьків з с. Вовче та Марії Миколаївни Боднар з с. Ільник . Обидві жінки живуть музикою, з дитинства співають, до виступу готувались короткий термін, було всього три репетиції. Латкання складалось з трьох циклів:

Латканки про Святу неділю(скотарські)

Скотар пішов на зіля,

Скотар пішов на зіля,

Бо нись свята неділя…

Жниварські, сінокісні

Ми нивоньку обжали

Ми нивоньку обжали,

В снопоньки пов’язали…

Коли косарі косили збіжжя , то їм було не до співів, бо чоловіча робота фізична важка, а коли жінки сушили сіно, то латкали.

Скосили ж ми зарання

Скосили ж ми зарання,

Заріжте нам барана…

Латканки до страв: до капусти, меду, перцю, каші з молоком.

Ясенець капуста, ясенець,

Ясенець капуста, ясенець,

Бо її сік молодець …

***

Ой то рисова каша,

Ой то рисова каша,

То душейка наша…



Яку ж душевну насолоду незвичайність і виразність можна було почути у співі цих жінок. Василь Федько член Української Асоціації письменників, був приємно вражений , бо вже давно, ще в дитинстві чув цей спів, оскільки сам виходець з бойківського краю. Андрій Рой з Хмельниччини, який теж був присутнім сказав, що чув раніше латкання, але не знав, що то таке. Цікаво, бо чисто народне, а не «попса» та трапляються дуже незвичайні, іноді навіть незрозумілі, слова.

Після урочистостей всі щиро привітали гучними оплесками тих, хто виступав, та кожен з присутніх окремо перекинувся словами вдячності здивування, та внутрішньої насолоди від почутого та представленого перед ними, з Петром Андрійовичем.

Іванна Федько

пʼятниця, 12 квітня 2013 р.

Безвихідь слова


заучені замучені слова.
терзають душу
вислизуючи з язика, 
все ллють отруту
на лицемірство і дволикість.
не ждуть розради,
показуючи дикість,
і усвідомлюють, що час розплати
за все те сказане 
й давно забуте
але прив'язане,
в кайданах скуте.

«Дєдю, чуєте, то вже чєс віходити до колії» («Камінний Хрест» В. Стефаник)


Проблема, яка турбує багатьох 

     Проблема еміграції завжди була і зараз залишається актуальною для людства. Вона буває добровільною і вимушеною. Яскраво виразив тему еміграції Василь Стефаник у новелі "Камінний хрест". Люди виїжджають за кордон з різних причин: найчастіше у пошуках роботи, для того щоб забезпечити сім’ю, дати своїй дитині хорошу і якісну освіту, дехто виїжджає через політичні погляди або з метою розширити бізнес. До причин еміграції також належать труднощі або неможливість отримати (або продовжити) навчання, реалізувати свій творчий потенціал.
     На залізничних коліях кожного дня у напрямку незвіданих земель рухаються поїзди, на перонах і вокзалах юрмляться сотні, тисячі людей з неймовірно важкими багажними сумками і їдуть не знаючи, що на них чекає там за вікном потяга. Експертам важко назвати точну цифру щорічного виїзду з України, однак вона коливається в межах 1,5-7 млн. ​​осіб. У Міжнародній організації з міграції називають цифру в 2,5 млн. чоловік. Українці зазвичай виїжджають до Чехії, Італії, Іспанії, Росії, Польщі. Молоде покоління мігрує для того, щоб отримати освіту, але потім «ніхто не хоче повертатись із балу на корабель». Ніхто не повертається щоб підняти з колін свою Україну, бо не бачить в ній перспективи.
      Українська діаспора розсіяна по всьому світу, вона – могутній етнографічний кущ, котрий живиться культурою своєї Батьківщини береже її традиції, звичаї та обряди.
      Нещодавно познайомилась з досить цікавим чоловіком, який охоче розповів мені про подорожі та важкі заробітки за кордоном. В Італії, чужій і далекій країні, незважаючи на всі перспективи, які відкривала перед ним вища освіта, яку він здобув там, давали йому можливість отримати престижну роботу та працевлаштуватись, але з особистих поглядів він обрав шлях назад на рідну землю. Усвідомлюючи те, що зараз в Україні не так легко знайти роботу за фахом, він ризикнув. З великим трудом влаштувався на роботу і намагається принести користь своїй державі. Шкода, але таких ентузіастів небагато і з кожним роком їх стає все менше. Найбільше від цих всіх від’їздів приїздів страждають діти маленькі, великі немає різниці просто вони майже не бачать своїх батьків їх виховують бабусі і дідусі, або зовсім посторонні люди, яких знають батьки. Страждають обидві сторони – батьки, бо не бачать перших кроків у майбутнє і діти яким бракує материнської ласки і батьківського доброго слова. Ці діти самі себе виховують і хто там знає, де і що вони роблять, адже вони залишені зради їхнього ж «блага» Але життя змушує робити радикальні, іноді не до кінця обдумані вчинки сподіваючись, що все на краще. Найбільші українські діаспори знаходяться в Канаді, Росії, США та Казахстані. Якби повернути їх додому то держава б процвітала і не було б такого безпорядку який ми спостерігаємо зараз.


середа, 10 квітня 2013 р.

хайку і танка (японська...китайська) поезія

Часом хочеться
чогось незвичайного, 
а іноді просто справжньго
та бракує, все просто -
ілюзія.

***
Весняну казку
цвіт яблуні
подарував мені.

***
Ти інсургент 
Борець в війні
Повстанець ти чи ні?

     ***
будь просто собою
не бійся змін,
бо кожен, хто любить ,
той серце не зрадить
і навіки твій він.

***
Солодкі амурні слова,
зводять з розуму,
розпалюють вогнище
забирають в полон,
хто потрапить у пастку ще?

четвер, 4 квітня 2013 р.





Презентація нової книги


17 КВІТНЯ 2013р в 16,30 у Львові по вул Коперніка , 40а в приміщенні Обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури відбудеться презентація нової книги відомого етнографа і фольклориста Петра Зборовського та єтномузикознавця Ірини Федун "Бойківські Латканки".

Паралельно відбудеться фотовиставка святкування в наш час давніх народних традицій Туркіщини (Різдва , св. Андрія та Івана Купала)

Це не перша наукова праця нашого земляка по цій темі. Петро Андрійович захоплювався збором весільних латканок, розуміючи, що це скарб зі скарбів усної народної творчості. Невтомна творча праця увінчалася успіхом. Вчена рада інституту мистецтвознавства, етнографії і фольклору ім. Максима Рильського визнала дослідження Петра Зборовського найкращим фольклорним виданням в Україні. Книга «Бойківські весільні латканки» була представлена на здобуття Державної премії ім. П.Чубинського, у 2006 році Петро Андрійович став її лауреатом. У цій праці представлено старовинні зразки весільної традиції, зафіксовані у с. Нижня Яблунька, а також в інших населених пунктах.

П. Зборовський – автор низки ґрунтовних праць та багатьох розвідок. Особливої уваги заслуговує фундаментальна праця “Таланти Турківщини: Довідник визначних людей краю”, “Топоніміка Турківщини”, монографія “Бойківський мій краю”.

Багатоманітність наукових зацікавлень П. Зборовського гідна подиву. Етнографія, топоніміка, музичний фольклор – усе це його стихія. А ще п. Зборовський – неперевершений оповідач. Навіть не віриться, що людина може знати стільки легенд про рідний край і так проникливо і майстерно доносити їх до слухача.

Довідка:

Пісні-формули латканки - повільні, протяжні, як поховальні голосіння, оскільки це пісні-молитви, які, як припускають, існують уже багато тисячоліть і у весільному ритуалі виконують також замовляльну функцію. Музикознавець і фольклорист В. Гошовський стверджує, що етимологічно слово "ладкання" походить від "давньоукраїнського "ладънъ" - рівний, гарний, давньоруське та давньоукраїнське "лада" - чоловік і дружина", а також, що термін "ладкання" не є розповсюджений по всій етнографічній території України, і навіть у тих районах, де існують весільні пісні типу "ладканок".

Музикознавець А.Іваницький припускає: "Те, що зараз виглядає у ладканні як конструктивні деталі, виникло у згоді з магічним ритуалом. Позасмисловий заспів та експозиційний повтор були не "винахідництвом", а вимогою спілкування з духами та проголошенням магічної формули в діалогу: жриця (жрець) - рід (плем'я)". Тому можна припустити, що роль, яку виконують свашки, ладкаючи, у весільному обряді бойків є ремінісценцією своєрідної жрецької функції, що дійшла до сьогодення із прадавнини.

За визначенням Р Кирчіва, назва "ладкання" вживалася і була поширена в селах гуцульсько-бойківського (західна частина Надвірнянського і Рахівського районів) та гуцульсько-покутського (північна смуга Надвірнянського, Косівського і Вижницького районів) пограниччя, а для більшої частини Гуцульщини не була відомою. Побутування цього терміна на території закарпатської Лемківщини та Бойківщини підтверджують польові спостереження . Латканки у бойківсько-закарпатському весіллі виконують виключно свашки, так само як і в бойків Львівщини, тоді як на Гуцульщині їх могли співати усі, а в деяких випадках - лише чоловіки.

Таїса Леньо