середа, 10 квітня 2013 р.

хайку і танка (японська...китайська) поезія

Часом хочеться
чогось незвичайного, 
а іноді просто справжньго
та бракує, все просто -
ілюзія.

***
Весняну казку
цвіт яблуні
подарував мені.

***
Ти інсургент 
Борець в війні
Повстанець ти чи ні?

     ***
будь просто собою
не бійся змін,
бо кожен, хто любить ,
той серце не зрадить
і навіки твій він.

***
Солодкі амурні слова,
зводять з розуму,
розпалюють вогнище
забирають в полон,
хто потрапить у пастку ще?

четвер, 4 квітня 2013 р.





Презентація нової книги


17 КВІТНЯ 2013р в 16,30 у Львові по вул Коперніка , 40а в приміщенні Обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури відбудеться презентація нової книги відомого етнографа і фольклориста Петра Зборовського та єтномузикознавця Ірини Федун "Бойківські Латканки".

Паралельно відбудеться фотовиставка святкування в наш час давніх народних традицій Туркіщини (Різдва , св. Андрія та Івана Купала)

Це не перша наукова праця нашого земляка по цій темі. Петро Андрійович захоплювався збором весільних латканок, розуміючи, що це скарб зі скарбів усної народної творчості. Невтомна творча праця увінчалася успіхом. Вчена рада інституту мистецтвознавства, етнографії і фольклору ім. Максима Рильського визнала дослідження Петра Зборовського найкращим фольклорним виданням в Україні. Книга «Бойківські весільні латканки» була представлена на здобуття Державної премії ім. П.Чубинського, у 2006 році Петро Андрійович став її лауреатом. У цій праці представлено старовинні зразки весільної традиції, зафіксовані у с. Нижня Яблунька, а також в інших населених пунктах.

П. Зборовський – автор низки ґрунтовних праць та багатьох розвідок. Особливої уваги заслуговує фундаментальна праця “Таланти Турківщини: Довідник визначних людей краю”, “Топоніміка Турківщини”, монографія “Бойківський мій краю”.

Багатоманітність наукових зацікавлень П. Зборовського гідна подиву. Етнографія, топоніміка, музичний фольклор – усе це його стихія. А ще п. Зборовський – неперевершений оповідач. Навіть не віриться, що людина може знати стільки легенд про рідний край і так проникливо і майстерно доносити їх до слухача.

Довідка:

Пісні-формули латканки - повільні, протяжні, як поховальні голосіння, оскільки це пісні-молитви, які, як припускають, існують уже багато тисячоліть і у весільному ритуалі виконують також замовляльну функцію. Музикознавець і фольклорист В. Гошовський стверджує, що етимологічно слово "ладкання" походить від "давньоукраїнського "ладънъ" - рівний, гарний, давньоруське та давньоукраїнське "лада" - чоловік і дружина", а також, що термін "ладкання" не є розповсюджений по всій етнографічній території України, і навіть у тих районах, де існують весільні пісні типу "ладканок".

Музикознавець А.Іваницький припускає: "Те, що зараз виглядає у ладканні як конструктивні деталі, виникло у згоді з магічним ритуалом. Позасмисловий заспів та експозиційний повтор були не "винахідництвом", а вимогою спілкування з духами та проголошенням магічної формули в діалогу: жриця (жрець) - рід (плем'я)". Тому можна припустити, що роль, яку виконують свашки, ладкаючи, у весільному обряді бойків є ремінісценцією своєрідної жрецької функції, що дійшла до сьогодення із прадавнини.

За визначенням Р Кирчіва, назва "ладкання" вживалася і була поширена в селах гуцульсько-бойківського (західна частина Надвірнянського і Рахівського районів) та гуцульсько-покутського (північна смуга Надвірнянського, Косівського і Вижницького районів) пограниччя, а для більшої частини Гуцульщини не була відомою. Побутування цього терміна на території закарпатської Лемківщини та Бойківщини підтверджують польові спостереження . Латканки у бойківсько-закарпатському весіллі виконують виключно свашки, так само як і в бойків Львівщини, тоді як на Гуцульщині їх могли співати усі, а в деяких випадках - лише чоловіки.

Таїса Леньо

неділя, 31 березня 2013 р.

Трішечки про себе

        Ніколи не була гордою. Незаю добре це чи погано. Виросла у хорошій сім'ї, хоч не заможній, зате веселій, в домі, де назавжди вирував спокій оскільки за мною народились ще два брати і сестра) я дуже сильно іх люблю і не відчуваю якоїсь вивищеності лише через те, що я найстарша. Вони мої друзі моя маленька опора в житті. І звичайно мама і тато, які хвилювались і хвилюються за кожен мій крок. Іноді в мене з'являється відчуття, що вони бояться відпустити мене у доросле і самостійне життя, хоча й розуміють, що я вже не така маленька.
        Тож коли я приїхала на навчання і поселилась в гуртожиток мені було зовсім звично знаходитися в цьому вулику вічногудучих бджіл, хоча не кожного тут можна назвати трудящою бджолою, зате всі мають якийсь певний авторитет мені його заслужити вдається дуже важко , бо живу я не у своїй тарілці. Але коли я приїжджаю додому, то все змінюється, я стаю розкутішою відвертішою я маю, що сказати і маю про що розказати. Коли заходжу у завжди відчинені переді мною двері мене зустрічає маленький братик із широко розпростертими ручками, обіймає і говорить говорить, говорить що скучив, і коли збираюсь назад не хоче відпускати мене, але куди подінешся обов'язо кличе і він стоячи на порозі махає мені "па-па" своєю маленькою ручкою і каже: "Скучиш - приїдеш" і ще не розуміє, що я вже сумую ще не поїхавши)

не просто так)

субота, 30 березня 2013 р.

Футбол вперше) стадіон "Україна"

      Ніколи не цікавилась футболом, але сьогодні особливий день. Подруга, що отримала квитки на матч Карпати-Шахтар, не відомо від кого, запропонувала піти розом з нею. Рішення було спонтанне, я навіть не осмилюючи всієї ситуації дуже швидко погодилась. Гра була дійсно захоплюючою ніколи не думала, що футбол це так круто. Мені було якось байдуже хто виграє, головне це атмосфера яка була на трибунах. Третій сектор і початок гри все це так захоплююче, що просто немає слів, їх просто бракує для того, щоб висловити своє захоплення. А як енергійно підтримували свою команду львівські вболівальники, коли вони почали вигукувати різні кричалки, здавалося сектор вибухнув жаром вулкану з зелоно-білою лавою і круговерть "маленькими вертольотиками" - шарфами що були неодмінними атрибутами кожного вболівальника.

       Хоч як сильно намагалися вибороти перемогу "львівські зелені леви" гра завершилась з рахунком 2:1 на користь донецької команди.Незважаючи на всі намагання вболівальників закидати команду суперників сніжками.

н

вівторок, 19 березня 2013 р.

Думки

Завжди шукаю відповіді на прості питання
Коли знаходжу, то вбива мене вагання,
Не сподіваюсь ні на що у світі,
Лише на Бога, бо треба якось жити
Хвилююсь часто за дрібниці різні,
За вчинки зухвалі і грізні.
І переконую себе у тому,
Що все мине, коли прийду додому.
Поставлю чайник хай кипить
Допоки моє серце спить.
Допоки все на світі спочиває
Й мене немає уже давно немає.
Я блукаю. Мені потрібен спокій
Життя минає і його сенс глибокий,
Невартий поруху руки,
Коли даремні так твої думки.

понеділок, 4 березня 2013 р.

не хочу...

Не хочу жити
Все втратило сенс.
Краще забути й згоріти
В пекельному полум'ї
зоряних меж.
Забула як радіти
Усьому, що довкола є.
Хіба можна так сильно хотіти
Забути саму себе?
Біль нестерпний серце мучить
І слів немає ні для кого,
Ніхто не скучить
Навіть якщо пропаду надовго.
Одна надія -
Віра у те, що все мине;
Тихо вітер повіяв
Він скоро й мене віднесе.
Відчуваю нестерпну слабкість
Душевну й тілесну теж
Отруту людську і звабність
Кидаюсь між двох вогнів
Немає виходу, а все ж
Життя нам дане лише раз
Прожити треба гідно
Без перебільшень і прекрас
Ти справді станеш вільним.
Або залишишся невільником
Давно забутих мрій
Заживо відчуєш ти себе покійником
Загублений у ярості земених препетій
Не хочу жити,
Бо немає долі
Не хочу сильно так терпіти,
Коли на рану сплять солі.
Коли за горло душать,
Що стане сил,
Скоритись теж примусять
Тому, хто плум'яні замки звів.
Лиш сильнний духом, серцем чистий,
Хто знає вчинкам і любові ціну
Не гляне на думки, й на те що там казали інші
А я ніколи вірити не кину.